Одіссея практиканта

– А що, мiсць немае?

– А чого б це я тут вночi вештався, якби були? Вже б сьомий сон додивлявся…

– А ти сам звiдки? Запитав мiлiцiонер.

– З Киева, вiдповiв я, але тут на те не зважають…

– Ой, правда? – Зрадiв мiлiцiонер. – i я з Киева, а тут на практицi.

– То ти ще й земляк? – удавано розгнiвано запитав я. – Ну, то зроби для земляка добре дiло – влаштуй на нiчлiг.

– Так я ж… – зам'явся мiлiцiонер, – я ж практикант тiльки, i в чужому мiстi…

– Ти не практикант, а мiлiцiонер, а мiлiцiя, як мене ще в школi вчили – «мене береже»! Тим бiльш, що я земляк, i не байдикувати, а працювати сюди приiхав.

– А може його в дiжурку? – подав голос один з дружинникiв. – Земляк все ж!

– В дiжурку не можна, – похитав головою мiлiцiонер, – там начальство час вiд часу з'являеться, влетить так, що потiм буде що згадувати… От, хiба що в червоному куточку, пiд Фелiксом… Тiльки там не дуже зручно, тапчан такий жорсткий…

– А менi, хоч пiд Карлом, хоч пiд Фридрiхом, аби виспатись, бо весь день на ногах, та ще з цiею осоружно-важкою сумкою – подумав я, а вголос сказав:

– Нема питань, я звичний, ведiть!

– Ну, то пiшли?

– Пiшли, от тiльки речi заберу.

Таким чином першим готелем в моему життi став райвiддiл мiлiцii мiста Миколаева.

Тапчан, обтягнений чорною шкiрою, i справдi був не з леб'яжогопуху, особливо боковi качалки… Спав я, однак, на диво, «як убитий».

– Ну, як тобi спалось у нас?

– Дякую, пречудово! Вiк би у вас ночував!..

– О-о-о, не треба так казати, – засмiявся черговий, – бо ще збудеться…

Пригостивши чергового на прощання BONDом, я вийшов в ранковий Миколаiв i досить бадьоро потяг свою сумку до готелю. На мое здивування, Едiк вже чекав на мене.

– Де ти був? На вокзалi ночував?

– Нi, – в мiлiцii…

– Та ти що? – аж зблiд Едiк.

– Що накоiв? Що нам тепер на фiрмi скажуть? – Почав бiдкатись вiн. – Тобi що, а нам прогресивки тепер, як своiх вух весь квартал не бачити!.. То що сталося? Може ще якось викрутимося?

– Та ви вже й так викрутились; кинули мене напризволяще, а самi у своiх подружок пiд боками вигрiвались…

– Вигрiвались? – аж пiдскочив Едiк.