Шлях Богомола. Імператор повені

]

Вiн вголос проказав молитву святого Агапiта на одужання немiчних i попросив воiнiв принести теплоi води.

– Вода у колодязi, – сказали йому, – вогонь на кухнi. Колодязь посеред двору. А кухня за двадцять крокiв. Сам пiдiгрiеш i принесеш.

«Значить, менi дозволяють ходити помiстям, – зрозумiв диякон. – Це добрий, дуже добрий знак! Може, й вийде вигребти з погибельноi ями. Тепер головне, щоби з гноячки болящого раба Божого Скавра гнiй вийшов не в брюхо, а природним руслом».

За три доби, проти ночi, його покликали до стратега.

Цього разу все вiдбувалось iнакше. Леонтiй прийняв Феодора у затишнiй кiмнатi, встеленiй кiлiкiйськими та iсфаганськими килимами. Вони вкривали i пiдлогу, i стiни кiмнати. Дiвчина у прозорiй тунiцi грала на кiфарi, а глечики з винами й миски з наiдками щiльно вкривали поверхню низького стола.

Свiчки на срiбних поставцях горiли рiвно, заливаючи килими, стiл i кiфаристку теплим свiтлом. Лише володаря цього простору тепле свiтло майже не зачiпало, залишаючи його у напiвмороцi.

Можливо, свiтло боялось торкнутись Леонтiя, можливо, сам полководець, за прикладом давнiх магiв, умiв оточувати себе темрявою. Диякона здивувала ця несправнiсть зi свiтлом, проте способу прояснити ii не передбачалось.

Стратег пив вино напiвлежачи, за римським звичаем. У вирiзi вiсоновоi сорочки була видна його широка грудь. Феодор зауважив татуйованi хрести, що, наче кiльця пекторалi, трьома вервицями оточували шию Леонтiя. Такi чорнi хрести Феодор бачив на тiлах iсаврiйських i пафлагонських найманцiв, що приходили до храмовоi лiчницi.

Кожен з хрестiв позначав убитого воiна. В деяких шереги смертних знакiв доходили аж до черева.

– Маю до тебе питання, Макарiю, – звернувся до диякона стратег.

– Мене, найсвiтлiший, охрестили Феодором.

– Феодор помер. Житиме Макарiй.

– Чи дозволено запитати, що трапилось з дияконом Феодором? – пiсля хвилинного мовчання поцiкавився перехрещений.

– Пiдозрюваний у чорнокнижництвi та планетництвi Феодор вiдкинув копита у в’язницi i пiшов на суд Божий.

Опiвднi вiдспiвали.

– А я?

– А ти тепер мiй раб, i пiдозр на тобi нема. Ось так, Макарiю… – Стратег перехопив погляд, кинутий колишнiм Феодором на кiфаристку. – Вона нiчого не чуе, iй вуха залито воском.

«А як тодi вона грае?» – подумки здивувався тепер уже Макарiй.

Леонтiй немов почув:

– У мене вправнi раби, – сказав i зi смаком приклався до чашi. – Багато чого вмiють… Випий вина, чоловiче, воно iз самого Кiпру. Солодке.