Шлях Богомола. Імператор повені

За мить перед iдолом Марани спалахнуло свiтло. Смолоскип горiв дивним зеленим полум’ям, свiтло якого стiкало золотими вiями богинi, немов гаряче жертовне масло. Арата вiдчула рiзкий запах настою з кошачого кореня.[17 - Кошачий корiнь – valeriana officinalis.]

– Ти посвячена дружина Великого Богомола! Вшануй богиню, що довiрила тобi свого сина! – промовили над нею.

«Хто дружина? Я?» – Тiло Арати випередило ii розгублений розум i пiдвелось з колiн.

Не знайома iй жриця у червоному вбраннi простягнула Аратi жертовну чашу-пуруг, наповнену темною рiдиною.

За формою пуруг нагадувала квiтку шафрану й мала вiсiм пелюсткiв, помальованих у бiрюзове. На кожному з них накреслили iмена богiв.

«Посвячена! Вiн обрав мене!» – щось тепле пiдкотилось до горла Арати, вона зусиллям волi змусила вологу завмерти в кутиках очей. Дрож пройшов ii тiлом, що раптом вiдчуло вологий холод пiдземелля. Золоте обличчя нiчноi аватари Триликоi мружилось в обiцяючому зеленому свiтлi i чекало на шанування.

І не було марним це очiкування.

2

[року вiсiмсот шiстдесят першого за ромейським численням, у чотириста вiсiмдесят сьоме лiто вiд смертi готського короля Германарiка Старого, у сто сорок четверте лiто вiд повноi загибелi вiйська i флоту Халiфата пiд Константинополем, у сорок друге лiто по виступу Людевiта Хорвата проти франкiв, наступного року пiсля нападу Русi на Царгород]

2.1

Казали, що на початку часiв Бiле плем’я складалося з трьох родiв. Рiд Ведмедя згинув разом iз половиною свiту в готських вiйнах, вижило два.

Так залишилось й тодi, коли, пiсля походу арабiв на Хазарiю, Чорне плем’я покинуло рiднi береги Танаiсу й рушило на захiд Сонця. Вiд того часу владний стiл племенi тримали воеводи з роду Тура. З роду Куни, натомiсть, обирали найстаршого жерця-могитича, званого Волхом.

Але сталося так, що у кривавiй битвi при Трояновому городищi загинув князь з ближньою своею дружиною та трьома синами. З чоловiкiв-туричiв залишились самi лише дiтваки та негодящi. Удови дружинникiв злягалися з ними заради продовження роду й зачали нових туричiв, але владну першiсть було втрачено.

Князем обрали найдужчого воеводу з куничiв – Чоломира. Його народила чорноока спритниця вiд приблудного варяга. Свiжа кров далася взнаки, Чоломир був знаним на всю Хорсову землю богатирем та одноборцем. Та й у справах розуму не пас заднiх. Вiн, порадившись з Волхом, повiв роди на захiд. Туди, де вже знайшли тверде пробування дальнi родичi – хорвати Чорного племенi.