Шлях Богомола. Імператор повені

– Їжака?

– Твердостi iжачоi, – зiйшла до пояснень причинна. – І впертостi. Мовлять-бо знаючi: «Казав iжак – не буде так!»

– І се е зле?

– Як для чого. Певне, не зле, як служити Блудневi, але ж вiн нинi не волостелюе.

– Хiба?

– Був кабан у лiсi пан, та зачався вищий тан.

– І хто ж тепер у лiсi пан?

– А нiкого нема, – хитро вищирилась Тiтiра. – Аж вiд Лiтнього Сварогу пусто-чалапусто.[43 - Лiтнiй Сварог (Високий Сварог, Ясна Сварга) – свято ковалiв, що наставало на третiй день по лiтньому сонцестоянню.

У цей день ковалi розплачувались з жiнками i дiвчатами за кохання мечами для iхнiх чоловiкiв i наречених.] Геть всi-всi повтiкали.

– Вiд кого? Вiд чого?

– Не стомився стояти? – ухилилась вiдповiсти Змiiвна. – Заходь до нас, вiдуне, посиди з нами. Неньо тебе не вкусять.

Двiчi народжений переступив порiг, притулив до стiни посоха, статечно вклонився чи то лялi, чи то змiiщевi й присiв на протилежному вiд Тiтiри краечку требища. Кам’яний стiл був чорним вiд старого жертовного попелу й чомусь теплим.

Гадюча цариця пiдвела пласку голову, швидким язиком помацала повiтря мiж собою i Волхом, вiдтак знову заховала нiс мiж кiльцями.

– Ти не iжак, не iжак… – зi змiiним сичанням мовила Тiтiра.

А може, подумав Пекич, Тiтiра лише переклала з гадючоi на людську?

– Я Волх, прагну вiдати про всi небезпеки.

– А хiба ж не вiдаеш?

– Якби вiдав, то не йшов би сюди.

– То провiдай, – за сичанням людськоi мови вже й годi було почути. – Вiдкриваеться його шлях…

– Шлях Богомола? – уточнив двiчi народжений.

 – Вiн нападе на нас, так?

– На всiх нападе, якщо… не закрити… не зачинити.

– А як це зробити?

– Жертву… велiю жертву… – розiбрав Пекич.

– Й чим саме радиш жертвувати? – Волх побачив, що царствена змiя знову пiдводить голову, i звернувся просто до неi. – Скажи менi, чим?

– Закрий один шлях, вiдкрий iнший, – сказала Тiтiра вже своiм звичним голосом. – У двi жменi вхопиш, не виграеш i не втратиш, рiвноваги не зрушиш, ненi не зашкодиш.

– Такого не бувае, – недовiрливо всмiхнувся Пекич. – Жертва без певноi втрати не чинна.

– Про те не бiйся, про те не хвилюйся, – й собi всмiхнулась Змiiвна. – Про чиннiсть оту не нам, не нам мiркувати, не нам нею тiшитись, не нам за нею й плакати.

– Свiт на тому стоiть вiдвiку.

– Серединний свiт – драбина, хтось угору – хтось в долину, – заспiвала Тiтiра. – Хтось до змiйки, хтось до жабки, комусь дибки, комусь драбки.