Лицар з Кульчиць

Вiн хоче пiв-Європи поставити на колiна. Тому не думаю, аби цiсар зараз згодився на вiдкриття турецькоi кав’ярнi.

Це була погана новина.

– Може, iще все минеться, – махнув рукою Франк. – Чи ж тiльки один раз у нас iз турками доходило до ворожнечi?

– Дав би Бог, – зiтхнули гостi.

Запанувала тиша. Нараз один iз гостей запитав Юрiя:

– Ви, гер Кульчицький, прецiнь не турок? Певно, серб, як i пан Михайлович?

– Нi, я з Галичини.

Гостi не второпали:

– Поляк, чи що?

– Нi, русин.

Нiмцi й далi не розумiли:

– Невже московiт?

Пан Юрiй нахмурився:

– Ще чого бракувало.

– Вiн козак з Украiни, – втрутився в розмову Юрко Михайлович, який досi переважно мовчав.

– Он воно що! – вiдразу зрозумiли присутнi.

У той час про Украiну знали добре всi держави Європи. То вже пiзнiше настануть важкi часи, коли славне iм’я Украiни пiде в забуття i ii будуть плутати iз Росiею чи Польщею.

– Ja, ja, – закивав головою один з гостей. – Украiну знають всi. І то здебiльшого завдяки козакам.

Вони стоять наче мiцний щит, вiдгороджуючи Європу вiд мусульманського свiту. Кращих воiнiв проти туркiв не знайти. Було б дуже добре, якби козаки виступили в союзi з нами проти османiв, якщо все-таки дiйде до вiйни.

– Я щоденно молюся за Украiну i прошу Господа, аби зглянувся на народ мiй, захистив мою землю. Та поки що просвiтку не видно: i татари з турками, i поляки, i москалi тиснуть зi всiх бокiв, не даючи козакам розправити крила, – сумно сказав Кульчицький.

Вони ще бесiдували якийсь час, а тодi почали розходитися, залишившись iз добрими враженнями вiд гостини.

Роздiл ІІ. Серпень 1683 року

Страхи вiденцiв не були марними: турки таки прийшли пiд стiни iхньоi столицi. Надii на те, що все минеться, що прийдуть союзнi вiйська i не допустять до мiста полчища Магометовi, не справдилися. Цiсар зi своiм двором покинув столицю, залишивши ii на кiлькатисячне вiйсько графа Штаргемберга. Вiдень тримав оборону вiд 14 липня вже майже цiлий мiсяць.

Із самого початку турки взяли мiсто у щiльне кiльце, зайнявши передмiстя. Леопольдштадт протримався три доби. 17 липня вночi турки таки вдерлися туди, вiдрiзавши Вiдень вiд Дунаю.

Почалася облога. Мусульмани не змогли здобути самого мiста: мури були надто високi, та й оборонцi добре огризалися. Великий вiзир Кара-Мустафа, що очолював майже двохсоттисячне турецьке вiйсько, вирiшив перемогти вiденцiв голодом, хворобами, безкiнечним бомбардуванням.