Лицар з Кульчиць

Що для мене у свiтi найголовнiше – я сказав.

Граф був мужнiм старим солдатом. Слово графа було твердiшим за камiнь, а норов суворiшим навiть за його блакитнi нiмецькi очi.

– Похвально. Добре, що е мiж нами такi люди: отже, справа наша не така вже й кепська. Обiцяю вам, що в будь-якому разi мiсто про вас нiколи не забуде.

– Для мене буде великою честю прислужитися Вiдню. А тепер прошу вiдпустити: якраз збираються хмари, згущаються сутiнки. На зливу. У тих сутiнках ми зможемо пробратися в турецький табiр, а вже далi, як Господь нам допоможе, дамо собi раду.

 – Кульчицький мав уже свiй план.

– Мусите бути пильними: важливi листи понесете. Недобре буде, якщо попадуть у руки туркам.

Цього разу вiдповiв серб:

– Козаки кажуть: «Темна нiч – це друга козацька матiр», вона нас заховае.

Штаргемберг ще раз, оцiнюючи, поглянув на Кульчицького i Михайловича й подумав собi, що цi двое знають, що роблять. Вiн махнув рукою, показуючи на заздалегiдь приготований турецький одяг.

– Це шати турецького купця та його слуги.

Хто ким буде – обирайте самi. У ковнiрi зашитi листи до цiсаря та Карла Лотаринзького. Та бiльше, нiж оцим листам, вони повiрять вашому слову. Просiть iх, благайте, погрожуйте, хоч на голову станьте, але змусьте iх вдарити на туркiв. Кажiть, що столиця цiсарська вже довго не втримаеться.

Вiн це повторював уже не раз. Два Юрii i так зрозумiли свою мiсiю, знали, що мають казати, коли стануть перед цiсарськi очi.

– Авжеж, знаемо, що говорити. Найперше, ми iх будемо батькувати.

Щойно зайдемо у цiсарське шатро, вiдразу батьком i накриемо. А потiм i цiсарську матiр згадати треба. Тодi вони, може, й пiдуть на помiч Вiдню, а не будуть телитися. Без батька i матерi iхньоi тут нiяк.

На щастя, тi слова Михайлович сказав, коли вони вже вийшли iз графських покоiв: вiд гарячого балканця можна було сподiватися всього.

– Припни язика, все-таки про вiнценосних осiб говориш. І перестань перекручувати козацькi приповiдки.

– А я бiльше не перекручую.

– Нi, перекручуеш.

Ти казав бiля графа, що нiч – це друга козацька матiр. А слiд говорити просто: «Нiч – козацька мати». Я буду купцем, а ти – слугою.

– Чого це я – слугою?

– Бо менi бiльше пасуе бути купцем, i по-турецьки я балакаю краще. Тому мовчи i вдягайся за слугу, брате мiй, козаче сербський.

Графськi ад’ютанти iз подивом дивилися на двох «козакiв», не розумiючи, чи вони справдi лаються, чи так собi жартують. Цi ад’ютанти провели iх аж до брами при Шоттентораж.