Лицар з Кульчиць

Латиняни спiльно тиснуть, хочуть нам дих перекрити, тiльки ради нiяк не можуть дати. Добре, йдемо до церкви, бо скоро мiсця не буде, щоби стати…

Лише невелика частина бажаючих змогла тодi вмiститися у церквi. Бiльшiсть людей просто залишилися на подвiр’i – така сила народу зiбралася тут. Юрковi та iншим кульчичанам вдалося пробитися всередину, вони стали так, аби iм було усе добре видно.

На морозному повiтрi лунко вдарили церковнi дзвони – Благовiст.

Із Царських врат вийшов старенький священик, одягнений у ризи срiбного кольору.

Почалася утреня, а за нею мала вiдбутися божественна лiтургiя. Людей ставало дедалi бiльше й бiльше, однак нiхто не нарiкав, православнi тулилися одне до одного, аби почути священика та церковний хор. Церква наповнилася гарним настроем, тихою радiстю й веселiстю.

Давно Юрко уже тут не був, але, щойно опинившись у церквi, вiдразу згадав чудово розписаний iконостас. Праворуч вiд Царських врат був образ Спасителя, а лiворуч – iкона Богоматерi. На бокових дверях, дияконських, зоображенi першi диякони Стефан i Филип.

Юрiй пiдвiв очi: зверху, з-пiд самого купола, на нього лагiдно дивився Христос Пантократор.

Утреня проминула швидко. Старенький священик звiв руки догори, возгласив:

– Слава Тобi, показавшому нам свiт!

Хор гучно заспiвав велике славослов’я.

– Слава у вишнiх Богу…

Кульчицький пiдспiвував хору, дякуючи Богу за денне свiтло i за дарування духовного Свiтла, тобто Христа Спасителя, який просвiтив людей своiм ученням – свiтлом iстини.

Пiсля святковоi лiтургii народ вийшов на свiже морозне повiтря. Мало хто вiдразу побiг до хати – бiльшiсть людей зiбралися на площi перед ратушею. Народ весело гудiв, вiталися однi з одними, чоломкалися. Юрко зустрiв тут багато своiх давнiх знайомих, приятелiв. Святковий настрiй витав над людьми, добрий дух Рiздва розiйшовся площею.

Крiм православних, сюди вже почали сходитися й поляки-католики. Вони також заполонили собою площу – почулася польська мова, вигуки, смiх.

Юрiй крокував собi в натовпi, виглядаючи, чи не побачить тута ще кого. Раптом погляд його впав на молодого драгуна, що спацерував разом з гарною дiвчиною. Кульчицький почав пригадувати, де мiг ранiше бачити того парубка – дуже знайоме лице. Навряд чи це був шляхтич. Справдi, згадав: та це ж молодий господар iз Радлович!

Коли Юрко почав парубкувати, його батьки думали, що вечорами iхнiй син iздить верхи тiльки на шляхетськi села. Вони помилялися.