Лицар з Кульчиць

Я маю право захищатися!

– Тiльки спробуй сiпнутися – i голова твоя…

Панич не встиг договорити, як раптом Юрiй вийшов з-пiд удару, блискавично вихопив з-за каптана свiй «макогiн», а тодi завдав короткого, але сильного удару. Поцiлив просто у перенiсся. Коналiнський скрикнув, випустив шаблю i впав на снiг. Поляки зразу ж кинулися до нього, пiдвели: Ігнатiй стогнав, а кров так i цiбенiла крiзь пальцi, забризкуючи одяг i капаючи на снiг.

– Гей, лайдаку, ти вдарив шляхтича…

Юрiй добре знав, що особу шляхетського походження не можна бити анi кулаком, анi палицею.

Вiн враз висмикнув корок, витяг з колби грамоти i пiдняв iх догори.

– Я б нiколи не вдарив уродзоного пана патиком, бо сам е шляхтичем з дiда-прадiда! Але я, захищаючись, ударив у вiдповiдь пана своiми шляхетськими привiлеями, що записанi королями ось у тих грамотах! Аби бiльше нiхто не смiв називати мене, шляхтича, гевалом та лайдаком! Коли ж пан Коналiнський вважае, що маю борг, то радо з ним зустрiнуся: чи в судi, чи у чистому полi! Я – Юрiй Кульчицький-Шелестович, гербу «Лис»!

Говорячи останнi слова, Юрiй побачив, що збоку пiдходять жовнiри iз мiськоi варти, аби розборонити шляхту.

Коналiнський стояв, стогнучи й тримаючись за скривавлене обличчя, – iз поламаним носом битися вiн уже не мiг. Декотрi пани повисмикували шаблi, однак у бiй не кидалися: чогось чекали. Можливо – наказу.

– Та чого ми чекаемо: рубай схизматiв! – крикнув один з них.

– Досить!

Це було сказано не дуже голосно, але всi цей заклик почули i принишкли.

Наперед вийшов старший пан: високий, сивочолий, з пронизливими блакитними очима. Цими очима вiн уважно змiряв Юрiя, тодi панотця, а далi мовив:

– Боiв бiльше не буде.

Саме цiеi митi всередину натовпу ввiйшли жовнiри.

– Що тут ся стало? – запитав ротмiстр.

– Нiчого. Ми вже йдемо, – сухо сказав старший пан.

Ротмiстр, упiзнавши його, вклонився.

– Пане суддя…

Старший пан продовжив:

– Панство з околицi також може iти собi додому: дуже не хочеться, аби нинi, на таке велике свято, пролилася чиясь кров.

Ротмiстр оглянувся на старшого Шелестовича.

– Ми проведемо панство до брами…

Кульчичани невдоволено загомонiли, однак батько Юрiя притишив цей гул жестом своеi руки, а тодi звернувся до панотця:

– Дякуемо вам, отче. За все дякуемо.

– Ви е справжнi християни, жертводавцi храму цього, тому дверi нашоi церкви кожен день вiдкритi для кожного з вас. Во iм’я Отця i Сина i Духа Святого.