Лицар з Кульчиць

І герби нашi старшi: ще князь Лев, син Данила Галицького, iх нам дав за вiрну службу!

Раптом Коналiнський пiдняв руку, аби припинити гамiр. Коли трохи стихло, молодий пан показав пальцем на старшого Шелестовича. Гукнув, кинувши виклик:

– Мовите, що Ойчизну боронили? Ви ся приеднали до козакiв, до того бидла схизматського, i разом з ними Ойчизну палили, розпинали, оддали ii москалям. Такi з вас захисники Ойчизни!

Шелестович мусив вiдповiсти:

– Хмельницький не йшов проти Ойчизни чи проти короля.

Козаки били таких, як ви, панiв, однак, видно, мало били. Це ви розпинаете Вiтчизну, ви чвари сiете помiж русинами i ляхами, а вiру нашу благочестиву повсюди принижуете. Якби не ваша злiсть, то козаки iз ляхами далi б жили у згодi та мирi, i ми разом, дружно би стали проти туркiв, татар та Москви. А ви й зараз чвару починаете – хочете кров християнську пролити.

Гарячi пани знову завелися, всi почали гукати разом, перекрикуючи один одного:

– А чого ви сюди припхалися? Це наше мiсто.

– Не брешiть, бо земля ця прадавня, руська, а Самбiр – княжий город!!!

– До дябла, схизмати, дзяди, не дочекаетеся нiколи того, пся крев!

– Ах ви ж ляхи, чортовi сини, собача вiра!

Шляхта почала хапатися за шаблi. Раптом помiж ворогуючими сторонами став священик iз хрестом.

– Одумайтеся, брати! Що робите?!

Цей заклик панотця i справдi трохи пригасив пристрастi. Притихли i поляки, й русини.

Ігнатiй Коналiнський став навпроти отця, гукнув:

– Ви, схизматики, кинули менi образу i виклик. А ти, бородатий попе, лiпше сховайся i не кричи, бо ми тобi голову вiдiтнемо, як там, у Кульчицях.

Пам’ять про те, як пани зарубали священика просто у кульчицькiй церквi, була iще жива, рана ця болiла. До того ж молодий пан Ігнатiй вирiшив довести своi слова дiею: коли священик не вiдступив, панок витяг свою шаблю i наставив на панотця.

– Тодi вже краще менi вiдрубай, – наперед вийшов Юрiй i заступив собою отця.

Тодi тихо додав: – Якщо зможеш.

– Хто ти такий? – скривився Коналiнський. – У тебе навiть шаблi нема!

– За мною стоiть моя земля, вiра i честь шляхетська, тому можу побороти тебе i без шаблi!

Присутнi охнули, Коналiнський приставив свою щаблю Юрковi до шиi.

– З вогнем жартуеш, гевале.

Кульчицький посмiхнувся:

– Усi бачили, як ти, пане, погрожуеш менi зброею.