Судний день

У вiйську теж були гарнi хлопцi, однак загони конфедератiв були набагато краще забезпеченими: як матерiально, так i фiнансово – це також був чинник, який схилив шальки терезiв Вороновича саме до такого вибору.

Лави його хоругви поповнилися шляхтою та католиками-фанатами, а от орендарi один за одним бiгли до нього, щоб купити собi безпеку. Цiлою Киiвщиною почалися погроми «православного бидла», як називали шляхтичi мiсцеве населення.

Тотальна бiльшiсть шляхтичiв Правобережноi Украiни приедналася до конфедерацii.

Це було пов’язано основною мiрою з тим, що величезнi простори цих земель мали пiд собою кiлька магнатських родин, якi першими не бажали коритися королю, що хотiв наступити iм на горло. Дрiбнiша шляхта звичайно тягнулася за своiми патронами, вiд яких дiстала добра й привiлеi. Маючи все це, шляхтичi бiльшiсть свого часу проводили у бенкетах, розвагах, а також збиралися на рiзнi сейми та сеймики, щоб обговорити полiтичну ситуацiю. Вони не обтяжували себе господарськими клопотами, поздававши своi маетностi в оренду багатим торговцям-евреям. Ну а тi вже хотiли собi заробити прибутки не меншi за шляхту, обклали пiдданих непосильними податками та повинностями. Селянство з року на рiк обростало бiльшими злиднями, ремiсництво та торгiвля занепали.

Серед конфедератiв були й справжнi патрiоти, якi й складали ядро цiеi компанii. Люди помiркованi, освiченi, для яких слова «республiка» та «шляхетське право» були не порожнiми. Вони в першу чергу виступали проти захоплення королем, ставлеником Москви, абсолютноi влади, а також проти втручання царицi до справ Речi Посполитоi.

Була й третя група шляхти – релiгiйнi фанати. Радикально настроене католицьке духовенство крокувало завжди попереду цiеi колони, i гаслом цих людей було викорiнення схизми, хоч i вогнем та мечем. Пiдписання мирного трактату з Росiею та надання додаткових привiлеiв православним без краю розiзлило цих людей – i вони взялися за зброю. Серед незчисленних ватаг конфедератiв-фанатикiв найбiльшою була «корогва Вороновича».

У цьому селi справа знову впиралася у церкву. Невеличку церковцю, а також ii парафiян, мали перевести в унiю, згiдно з ухвалою якогось там суду. Бiда була в тому, що хлопи не хотiли коритися, не бажали вiдрiкатися вiд православ’я.

Мiсцевий пiп доводив, що церква побудована для православноi громади, казав, що права на неi люди мають затвердженi старою воеводською грамотою. Це у Вороновича та його супутникiв викликало лише iронiчнi посмiшки.