Судний день

Треба вставати.

Один, хто ще не висловився, був Залiзняк. Шелест поглянув на нього.

– А ти, Максиме? Також вирiшив пiти проти кошового?

Іншi поглянули на Залiзняка. Свiтло смолоскипiв освiтило його обличчя, карi очi.

– Ну… – наполягав Лусконiг.

– Кошовий далеко. Йому не чути крикiв болю закатованих конфедератами людей… – нарештi вiдповiв Залiзняк.

– Оце правильно, – погодився Швачка.

Не подiляв радостi лише Юзько Шелест.

– Овва! А хiба ж не кошовий нас сюди прислав?

– Товариство нас послало.

А кошових у нас можуть як вибрати, так i скинути, – гукнув Лусконiг…

Шелест спалахнув:

– Кого, кого скинути?! Та якби не Калниш, то москалi б давно вже Сiч зруйнували! Це ж вiн усе в руках своiх тримае! Думаеш, Кiндрате, розумний такий? Гадаеш, у царському палацi хтось би став розмовляти iз таким, як ти? З ким змагатися хочете? Та у москалiв вiйська бiльше нiж двiстi тисяч! Кораблi, гармати, новi рушницi, муштра, кавалерiя! Та вони нас на порох зiтруть!

– То чого ж досi не стерли?!

– Бо Калниш е! Вiн знае, кого попросити, кому заплатити, пообiцяти.

А ще вiн знае, чого хочуть прусаки, австрiйцi, турки… Старий добре розумiе, за яку нитку i коли треба смикнути, аби для всього народу на добро вийшло!

Це були мудрi слова, що заставили отаманiв замислитися. Лише гарячий Лусконiг був нестримним.

– А оце, отамане, йди i скажи тим, кого конфедерати скалiчили. Чию доцю згвалтували, батька побили до смертi, а сина на палю посадили…

– Бог терпiв – i нам велiв! – вiдрiзав Шелест.

Лусконiг скипiв ще бiльше.

– Раз такий побожний, то клади пернач i йди молитися в монастир – не мiсце тобi серед козацтва! Де ж таке бачено, щоби запорожцi спокiйно собi дивилися на муки народнi! Коли ж це ми питали дозволу в королiв, царiв та ще якого чорта лисого! Ганьба i тобi, полковнику, i такому кошовому! Клади пернач!

– А ти забери, – Шелест поблiд i поклав руку на шаблю.

– Годi, – Неживий став помiж козаками. – Не для того ми тут зiбралися.

– Так, – Залiзняк пiдiйшов до Шелеста, поплескав його по плечу, заспокоюючи. – Ти менi, Юзьку, побратим, але справа складаеться так, що вiдсиджуватися не маемо права. Вiйська нема, мiлiцiя козацька за нас, народ готовий. Мусимо вигнати конфедератiв, сформували козацькi полки, дати всьому лад i взяти пiд свою руку припас, а також великi мiста, шляхи i переправи. Москалям будемо писати листи i клястися у дружбi, аби приспати iхню пильнiсть.