Ворошиловград

Набрав ще раз, знову без результату. Ввечерi зателефонував батькам. Слухавку взяла мама. Привiт, – сказав я, – брат не дзвонив? Нi, – вiдповiла вона, – а що? Та так, просто, – вiдповiв я i заговорив про щось iнше.

* * *

Наступного ранку в офiсi знову пiдiйшов до Льолiка.

– Льолiк, – сказав, – ну як, iдемо?

– Та ну, – занив той, – ну ти що, машина стара, ще заламаеться по дорозi.

– Льолiк, – почав тиснути я, – брат зробить твоiй машинi капiтальний ремонт. Давай виручай. Не iхати ж менi електричками.

– Ну, не знаю. А робота?

– Завтра вихiдний, не вийобуйся.

– Не знаю, – знову сказав Льолiк, – потрiбно поговорити з Борею. Якщо вiн нiчим не пiдпряже…

– Пiшли поговоримо, – сказав я i потягнув його в сусiднiй кабiнет.

Боря i Льоша – Болiк i Льолiк – були двоюрiдними братами. Я знав iх з унiверситету, ми разом закiнчували iсторичне вiддiлення. Мiж собою вони були несхожi – Боря виглядав мажористо, був худий i пiдстрижений, носив контактнi лiнзи й навiть, здаеться, робив манiкюр. Льоша, натомiсть, був мiцно збитий i дещо пригальмований. Носив недорогий офiсний одяг, стригся рiдко, грошей на контактнi лiнзи йому було шкода, тому носив окуляри в металевiй оправi. Боря виглядав бiльш доглянуто, Льоша – бiльш надiйно. Боря був старший на пiвроку i вiдчував вiдповiдальнiсть за брата, певний братнiй комплекс. Був вiн iз порядноi родини, його тато працював у комсомолi, потiм робив кар'еру в якiйсь партii, був головою районноi адмiнiстрацii, ходив в опозицiю. Останнi роки займав посаду при губернаторi. Льоша, натомiсть, був iз простоi сiм'i – його мама працювала вчителькою, а тато шабашив десь у Росii, ще з 80-х. Жили вони пiд Харковом, у невеликому мiстечку, так що Льолiк був бiдним родичем, i всi його за це любили, як йому здавалось. Пiсля унiверситету Боря вiдразу ж вписався в батькiвський бiзнес, а ми з Льолiком намагалися самостiйно стати на ноги. Працювали в рекламнiй агенцii, в газетi безкоштовних оголошень, в прес-секретарiатi Конгресу нацiоналiстiв i навiть у власнiй букмекерськiй конторi, котра накрилась на другий мiсяць свого iснування. Кiлька рокiв тому Боря, переживаючи за наше животiння i пам'ятаючи про безтурботну студентську юнiсть, запросив нас працювати з ним, в адмiнiстрацii. Його тато зареестрував пiд нього кiлька молодiжних органiзацiй, через якi переводились рiзнi гранти й вiдмивались невеликi, проте регулярнi суми грошей. Так що ми працювали разом. Робота в нас була дивна й непередбачувана.