Солом’яне танго або Літо в хутряних шкарпетках. Переклад на українську мову – Ольга Блік

Чоловiковi пасуе розум… Жiнцi – вмiння бути Жiнкою… Розкажи трохи про себе, якщо не проти?

ВОНА: – Про розум, який пасуе чоловiковi, – згодна. Щодо всього iншого – можна посперечатися… Але сперечатися не буду, побуду трошки «блондинкою» з дурненькими блакитними очима. Але в одному я переконана на 100%: вмiння жiнки бути жiнкою формуеться пiд впливом чоловiка…

Про себе… Так само, купа страшних слiв – маркетинг, пiар, копiрайтинг i т. iн. Зараз «вiдпочиваю», не з власного бажання. Звiльнилася з роботи… Ринок працi «мовчить».

Люблю камернi театри, класичну музику, ходжу на фiтнес… Ну ж бо, тепер розкажи про себе!

ВІН: – Доведеться розповiдати фрагментами… Маю прийти до тями…

ВОНА: – ОК, приходь до тями…

ВІН: – Мерсi, Дi…

Пауза…

ВОНА: – Зайнятий? Я готова отримати перший «фрагмент» навiть завтра. Це не натяк, а просто можливiсть делiкатно завершити розмову (якщо ти цього бажаеш).

ВІН: – Дi, я, все одно працюю ще.

ВОНА: – Пишеш фiлософський трактат?

ВІН: – Майже… Так що все ОК. Я радий тобi. Якщо буду валитися з нiг – так i напишу, що йду спати…

ВОНА: – Зрозумiло. Менi навiть подобаеться бути серед всiеi цiеi твоеi фiлософii та iнших новорiчних фестивалiв i карнавалiв…

ВІН: – А я не люблю такi фактоiднi чинники.

ВОНА: – О, це вище мого «дiвчачого» розумiння.

ВІН: – Фактоiди – це штучно створенi подii. Соррi.

ВОНА: – Правда? Нiколи б не подумала!

ВІН: – Не хотiв здаватися нескромним…

ВОНА: – Але тобi вдалося…

ВІН: – Мое каяття.

ВОНА: – Каяття приймаеться. Цього разу. Залишаймося в рамках.

ВІН: – Добре… Соцiологiю скасовуемо. Вмикаемо виключно бiологiю…

ВОНА: – Бiологiю? Я знову чогось не розумiю в твоiх дефiнiцiях?

ВІН: – Я маю на увазi вiдсутнiсть в листуваннi професiйного й соцiального «навантаження». Нехай у нас буде розмова… людей, а не спецiалiстiв.

ВОНА: – Якщо «людей», то соцiального лушпиння не позбутися.

Пропоную вiдкинути професiйне.

ВІН: – Добре, Дi. Домовимось саме про такi правила…

ВОНА: – Ну власне… Ми не граемо в iгри, правила яких не знаемо.

ВІН: – А даремно.

ВОНА: – Може й даремно… Я пропоную на сьогоднi попрощатися – все ж таки, вже пiзно… Менi було ду-уже приемно потеревенити з тобою. Буду чекати на тебе завтра – приходь!

ВІН: – Добре. На добранiч. Дуже радий, що ти е.