Унія

], – Зорка кивнув на крiплення каретного полозу. – На лижвi стояк трiснув. Треба мiняти.

– Треба, – погодився писар. – А що на дорогах?

– Безладдя.

– Татари?

– Гулящi люди. Велика ватага пройшла Днiстром з пiвдня.

– Яка велика?

– З пiвсотнi, е i комоннi.

– Далеко вони тепер?

– А хто iх зна, – знову знизав плечима трактирник i перепитав: – То я скажу хлопцям, щоб зробили вам ту лижву. Та й решту подивитися треба, – вiн перехопив служку з гранню, просто пальцями узяв гарячого вуглика та припалив ним люльку.

– Тепер зручнiше санями iхати.

– Зручнiше.

– Карета вгрузнути може, – з люльки вилетiла зграйка димних кiлець.

– Може.

– Так робити?

– Робiть.

– Але доведеться чекати. Коваль запив.

– Як довго чекати?

– Ми його зараз приведемо до ладу, – всмiхнувся Зорка. – Як Бог поможе, то завтра в обiд поiдете.

– А якби швидше?

– Ви ж цiлу нiч iхали, вашим драбам зiгрiтися треба. Та й конi зморенi. Учора небуденного одинця[45 - Одинець – дикий кабан.] завалили, добра буде вечеря, – трактирник кивнув на огорнену сивим димом пiчну трубу.

– Запечемо вам вепра з зайцями та яйцями, поки запусти[46 - Запусти – тиждень перед Великим постом, коли ще можна iсти сири та рибу, але вже забороняються м’яснi страви.] не пiдiйшли.

– Королiвська страва, – кивнув Виговський.

– А ви далi на Подiлля? – поцiкавився Зорка.

– Прямуемо на Проскурiв, – пiдтвердив писар. – Вiдтак Брацлавщиною через Винницю й на Корсунь.

– То не добрий план, – похитав головою трактирник.

– Там тепер не одна ватага гуляе. Навiть татари того кута обходять.

– А та дорога, яка на Чуднов?

– То вам не сюди, на Гостропiль треба було iхати. Але звiдси можете ще звернути. За Довгим Яром стоiть хоругва Речинського, буде вам спокiйнiше.

– Добрi воi?

– Я Речинського знаю вже лiт десять, твердий намiсник. Та й хоругва в нього не збiрна, всi з волинських i руських рожаiв[47 - Рожаi – роди, сiм’i.].

– Ми порадимось, вирiшемо, – сказав Виговський i рушив до трактиру.

Вечеряли за довжелезним дубовим столом, нагромадженим наiдками та здоровенними флягами.

Над всiм тим панував велетенський кабан, фарширований зайцями, перепiлячими яйцями, яблуками та чорносливом. Очолив стiл Немирич, Виговського посадили напроти Мечислава, а Демковича-Креховецького напроти трансiльванця, але мiж двома останнiми опинилася вепрова туша. Далi сiли старшi з сенаторових охоронцiв – мовчазнi бородатi драби в однакових чорних казакинах, шарфах та широких штанях.