Апостол черні. Книга 1

Батько усмiхнувся i поглянув на Юлiяна. Сей стояв ще мовчки i дивився з виразом нетаеноi нетерпеливости на обох. При словах дiвчати, його обличчя покрилося горячим жаром.

«Як-то, не можеш, Ево? – спитав батько з зачудованням, – вiн тебе послухае. Квапся. Ми забираемо йому час».

Дiвчатко похитало головою, не «годно» було i урвало.

В тiй хвилi зайшла змiна з молодцем. Якийсь чудний усмiх роз’яснив нараз його поважне лице, вiн опинився немногими кроками перед дiвчатком, схилився над ним i його темно-зеленявi, проникливi очi втопилися на момент в ii нiжне, хоч зовсiм не гарне, личко з темними очима – i пождав хвилину.

Вона майже чула його вiддих, задрижала, ii уста затиснулися i «не можу» повторила лиш йому чутно втрете.

«І не треба, – вiдповiв вiн увiчливо з полегшою, випростовуючись. – Менi цiлком не треба дякувати. Подайте руку i будемо поквiтованi». З тими словами вiн простяг до неi руку, а друга, забандажована, спочивала в чорнiй опасцi.

«Вона не кровава? – спитала, – я боюсь, що поражу вас».

Їi великi очi спинилися вигребущо на нiм. Вiн вiдступив, немило вражений.

«Вже непокровавлена, – вимовив зворушено. – Чи вже лiпше, а за кiлька день, може, i скину опаску й не станеться нiчого, хоч i доторкнетеся ii. Я не м’який!»

Молоденька Ева не вiдповiла, поглянула соромливо на него, вiн усмiхнувся, i не подавав iй вдруге руки.

«Що з тобою, Ево? – кликнув батько, змiшаний поведениям доньки. – Ти хора? Заховуешся, наче в гарячцi? – а до мужчин звертаючись, сказав: – Вона не зносить виду крови, i не може забути дикоi пригоди, особливо покалiченоi руки.

Я не повинен був ii сьогоднi з собою брати. Простiть ii нечемнiсть, але наперлася iхати зо мною i я вволив ii волю. Ми дрожимо над нею. Вона одна в нас. Звичайно я ii до нiчого не силую. Якесь таке вдалося мiзерне».

О. Захарiй обтер хустиною легко зiпрiле чоло, поглянув на годинник, i коли Зоня приступила до молодого дiвчати, попросити ii до свого стола, зайнятися тут нею хвилинку, звернувся душпастир виключно до Юлiяна:

«Тепер, молодий паничу, я зроблю вам одну пропозицiю, котрою, може, не погордите сим разом.

Коли ви були раз лицарем проти нас, то будьте ним i дальше. Загостiть сего лiта до нас на вакацii до Покутiвки. Ви не пожалуете сего. В нас околиця гарна, здорова i така повна чару. Ви скрiпитесь по студiях. Великий дубовий лiс, як мир… а розваги досить. Прогулки, куди схочете. Я постараюся вам о iзду верхом досхочу, коли забажаете.