Фрея із Семи Островів

Ось тодi й було вирiшено (оскiльки добра ледi iхала в Європу), що його дочка мае приеднатися до нього.

Як першу й найважливiшу пiдготовку до цiеi подii старий замовив негайно через свого сiнгапурського агента «величезний» рояль Штайна i Ебгарта. Тодi я командував маленьким пароплавом, який торгував з островами, i менi було дещо вiдомо про «величезний» рояль Фреi, бо на мою долю випало вiдвезти його до неi. Насилу вивантажили ми величезний ящик на пласку поверхню скелi серед чагарникiв, i пiд час цiеi морськоi операцii ледь не вибили дно в однiй iз моiх шлюпок.

Участь у цьому пiдприемствi брала вся команда, разом iз механiками й кочегарами, i, вклавши сюди всю свою винахiдливiсть, вдавшись до важелiв, канатiв, валiв i нахилених площин iз намилених дощок, працюючи на сонцi, подiбно до стародавнiх египтян, що споруджували пiрамiди, ми дотягли його до дому й поставили на захiднiй верандi, що була в бунгало за вiтальню. Потiм ми обережно вибили дошки ящика, i перед нами, нарештi, постало це масштабне чудовисько з рожевого дерева. З побожним хвилюванням ми дбайливо присунули його до стiнки i вперше за цiлий день зiтхнули вiльно. Безсумнiвно, це був найважчий предмет на всьому островi з дня створення свiту. Гучнiсть звукiв, якi вiн видавав у цьому бунгало (що вiдiгравав роль деки), була воiстину дивовижною. Вiн солодко гримiв прямо над морем. Джаспер Аллен казав менi, що рано вранцi на палубi «Бонiто» – його дивно швидкого й гарного брига – вiн абсолютно чiтко чув, як Фрея розiгруе гами. Правда, цей хлопець завжди кидав якiр нерозважливо близько вiд берега, про що я йому не раз казав. Звичайно, цi моря спокiйнi до одноманiтностi, а Сiм Островiв – особливо тихе й безхмарне мiстечко. Але все ж iнодi полуденна буря над банком або навiть один iз тих лиховiсних густих шквалiв вiд далекого берега Суматри раптово влаштовували вилазку на острови, заволiкаючи iх на двi-три години вихорами й синювато-чорним мороком – надзвичайно зловiсним. Тодi опущенi очеретянi жалюзi вiдчайдушно стукали вiд поривiв вiтру, все бунгало здригалося дощенту, i тодi Фрея сiдала за рояль i в слiпучих спалахах громовицi грала дику музику Вагнера, а навколо обрушувалися громовi удари, вiд яких волосся ставало дибки. В такi хвилини Джаспер застигав на верандi, милуючись ii гнучкою, стрункою фiгурою, дивним сяйвом ii бiлявого волосся, швидкими пальцями на клавiшах, бiлизною ii шиi… а там, бiля мису, бриг здiймався, натягуючи канати у якiйсь сотнi ярдiв вiд небезпечних, до блиску чорних скель.