Відрубність Галичини

Повторюю, не без вини польських сфер, – з одного боку, правлячих i керуючих, а з другого боку, польських сфер, що називають себе демократичними, голосних на фрази i дволичних у своiх дiлах. Таке москвофiльство бiльше подiбне до секти, нiж до полiтичноi партii. Покiйний Драгоманов порiвнював iх з сектою охохохiв, яку так назвали за постiйне зiтхання: «ох! ох! ох!». Наша москвофiльська секта зiтхае до Росii, якоi, як правило, не знае, до нацiональноi едностi з великим росiйським народом, про який не мае поняття, до росiйськоi мови, лiтератури, на якiй не читае.

Нерiдко ця секта зневажае свою рiдну украiнську мову; намагаеться писати ламаною росiйською, або швидше церковною, перемiшаною з украiнiзмами i полонiзмами. Ця секта нерiдко зiтхае за православ’ям як за единою нацiональною всеруською вiрою, не маючи поняття, чим е сучасне казенне росiйське православ’я. Я був би не гiдним зватися украiнцем, якщо б появу й iснування цiеi секти назвав чимось корисним, бажаним для розвитку украiнцiв. Вiд початку своеi лiтературноi дiяльностi я намагався боротися з цiею сектою, але робив це не пустими аргументами, бо знав, що цi люди аргументiв не слухають, а позитивною працею, лiтературною i науковою, бо тiльки праця здобувае грунт, привчае поволi людей до незвичайного для них ранiше способу мислення, а в багатьох замiсть сумнiву i розпачi породжуе бадьорiсть i почуття вiри у власнi сили, в майбутне власного народу. Чи я чогось у тому напрямi добився, не моя справа судити. Але вiдверто мушу сказати тiльки те, що якщо галицькi поляки мали дотепер щирий намiр боротися з таким москвофiльством, то не лише зовсiм нiчого не добилися в тiй боротьбi, але тiльки сприяли – напевне, несвiдомо – його зростовi. Пан Романович так патетично говорить про цю справу: «Ми не можемо визнати домашнiм, внутрiшнiм спором питання, чи украiнець стоiть на нацiональноукраiнському, чи на всеросiйському грунтi. На мiй погляд, домашнiм спором помiж украiнцями е боротьба мiж тими украiнськими таборами, якi визнають окремiшнiсть Русi вiд Росii, не вiдрiкаються вiд своеi нацiональноi мови, свого нацiонального духу, своiх звичаiв, а вiдрiзняються чи то в соцiальних справах, чи в питаннях полiтичноi тактики. І можу ствердити, що польська партiя, до якоi я належу, не втручалася нiколи до спорiв мiж Романчуком, з однiеi, а Барвiнським та Вахнянином, з другоi сторони.