Відрубність Галичини

у Довгополi над Черемошем, я чув також дещо про Кобилицю вiд тамошнього 72-лiтнього гуцула Осьвiцинського. Матерiали з усноi людовоi традицii зiбрали надто Купчанко, д-р Ол. Колесса та проф. Кайндль; в бiжучiм роцi зiбрав деякi новi матерiали д. Р. Заклинський, та сими новими матерiалами я не мiг покористуватися.

На основi тих друкованих i рукописних матерiалiв я й беруся змалювати той епiзод «бурливих лiт»; що мае в своiм осередку Лук’яна Кобилицю.

II

Лук’ян Кобилиця родився в перших роках XIX в. У р. 1848 йому було не бiльше 45 лiт.

Вiн був родом iз села Плоскоi на Буковинi, в так званому Русько-Кимполунзькiм окрузi, недалеко мiсточка Путилова-Сторонця. Се був гуцул не зовсiм звичайний. Високий ростом, стрункий, вiн був бiлий на лицi, мав свiтле волосся, що густими кучерями спадало йому на плечi, i типове подовгасте лице з меланхолiйним виразом. Те лице, добродушне, та при тiм поважне, з великими блискучими очима дуже нагадувало лице Христа, як його звичайно малюють на iконах. Ся подiбнiсть впадала в очi рiзним людям, що знали Кобилицю; про неi в своiх оповiданнях завсiди згадував Ів. Федорович; незвичайний вираз його лиця пiдтвердив менi недавно також радник Т. Ревакович, який вiд свого тестя, бувшого мандатора Пiрожка, чув ось яке оповiдання: «Коли по утихомиренню гуцульського розруху 1843 р. арештували Кобилицю i привели до Путилова, пани домагалися вiд комiсарiв доконче, щоб Кобилицю прилюдно перед зiбраним народом покарати киями, надiючися, що се осоромлення пiдкопле його популярнiсть серед народу. Комiсари не були тому противнi й велiли привести Кобилицю. Але коли вiн вiйшов до канцелярii, то хоч i був зв’язаний, але вираз його лиця, його постава i його спокiйнi та розумнi вiдповiдi зробили таке враження, що комiсари не важилися диктувати йому таку соромну кару».

Федорович характеризував його так: «Усе задуманий i не скорий до розмови, Кобилиця в течiю загального розговору рiдко вкидав своi два-три слова, але тi слова все свiдчили про його розум, енергiю та скуплену думку.

І загалом уся постава Кобилицi свiдчила про щось незвичайне: вiн подобав iнодi на якогось пророка, говорив уривано та загадково, а iнодi на чоловiка, що привик розказувати». При тiм, як подае о. Бiлинкевич, вiн був перший багатир на всi гори, мав багато худоби, коней, овець, молока, бджiл, меду, воску, убрань i всякого достатку. Його жiнка була гуцулка, замолоду перша красуня, та й пiзнiше, в бурливих роках, не стратила ще своеi принадностi, хоч трошки погрубшала.