Відрубність Галичини

Не диво, що й у Русько-Кимполунзькiм околi добачаемо той сам процес: пани починають щораз бiльше обмежати волю пiдданих, рiзними способами витискаючи вiд них то новi данини, то служебностi. Дарунки, якi по давньому патрiархальному звичаю приносили селяни новому пану при його вступi в володiння маетнiстю, перемiняються на постiйнi данини. Загальне змагання йде до того, щоб обов’язки, нормованi досi традицiею або усними умовами, переносити на папiр.

Укладаються угоди мiж панами й пiдданими нiбито для пам’ятi, але швидко показуеться, що тi угоди понакладали на селян такi тягарi, яких не знали iх батьки й дiди. Вже в 1803 р. жалуються громади Довгополе, Яблониця, Конятин i Спетки на свого дiдича Айваса, що домагаеться вiд них данин бринзою, сиром, повiсмами, овечими шкiрами i до того панщини. В тiм самiм роцi жалуються пiдданi iншого пана Джурджована на подiбнi здирства: новi процеси йдуть у рр. 1814, 1815 i 1825. Селяни домагаються переведення кризова Дуки, забезпечення iх у посiданнi грунтiв, лiсiв i лук. Пани вiдповiдають, що чинш пiдвищено тому, бо пiдданi не дають десятини, а данину овечу наложено за те, що селяни пасуть вiвцi на панських полонинах i рубають дрова в панських лiсах. Вироки судiв i оречення надвiрноi канцелярii в тих справах бували рiзнi, але виконання вирокiв усе полишано панам, якi в разi не корисних для себе вирокiв старалися замiсть iх виконання переводити новi «добровiльнi» угоди i тим викликали новi скарги пiдданих. Урядовi стало, нарештi, сього забагато, i декретом з 22 мая 1826 р. порiшено, що лиш такi угоди панiв з пiдданими мають правну стiйнiсть, якi не перечать хризововi Дуки або будуть добровiльно прийнятi пiдданими. Розумiеться, що й ся еластична постанова не зарадила лиховi. Пани все вмiли знайти собi серед селян поплечникiв, що були готовi за марну надгороду пiдписати iм таку угоду, якоi iм хотiлося; вмiли перед цiсарською комiсiею поставити не дiйсних вiдпоручникiв громади, а своiх заушникiв, умiли, де треба, пiдплатити комiсарiв, проволокти справу або попросту iгнорувати цiсарськi рiшення, руйнуючи та кривдячи непокiрних селян, а особливо громадських пленiпотентiв.

Та ось у р.