Відрубність Галичини

«Не минало майже анi тижня, – пише наочний свiдок того часу Штавфе-Сiмiгiнович, – щоб у понедiлок або в п’ятницю, торговi днi в Чернiвцях, не ходили тривожнi поголоски серед нашоi людностi, що селяни з довколишнiх сiл мають намiр з косами, вилами, цiпами та сокирами напасти вночi на Чернiвцi й запалити мiсто». З другого боку, восени вибухло угорське повстання, а в Бессарабii на росiйськiй границi почали концентруватися росiйськi вiйська. Для доповнення безладдя чернiвецький староста Ізеческул умер у жовтнi 1848 i заряд Буковини обняв тимчасово залiщицький староста барон Генiгер, що мав досить клопоту i в власнiм окрузi, так що Буковина була полишена майже без адмiнiстративного керманича.

Почувши про народний рух над Черемошем, властi не знали, що дiяти. Зразу вони думали, що коли посли Тимiш i Кобилиця виiдуть на засiдання сейму, то й рух сам собою притихне. І справдi, десь у половинi падолиста Тимiш i Кобилиця одержали завiзвання, щоб як стiй iхали до Кромерижа. Тимiш поiхав, але Кобилиця вiдписав дня 28 падолиста до президii парламенту, що хоча вiд чернiвецького староства одержав наказ iхати до Кромерижа, але просить президiю прислати йому вiд себе завiзвання на письмi.

Очевидно, вiн боявся iхати i в завiзваннi староства бачив зраду. В вiдповiдi на се президiя вiдписала дня 12 грудня, що сейм радить уже вiд 22 падолиста i взивае посла до приiзду. Се завiдомлення, одначе, не дiйшло до рук Кобилицi, а дня 6 сiчня Мiнiстерство внутрiшнiх справ завiдомило сеймову президiю, що «посол Лукiян Кобилиця вже вiд довшого часу видалився зi свого помешкання в Путилов i на Буковинi невiдомо куди i вiзвання не можна було йому доручити». Ще раз дня 19 сiчня вислано вiд сейму вiзвання до Кобилицi, щоб прибував на сейм, бо iнакше по упливi 14 день вiд доручення йому сього вiзвання його вибiр буде скасований. І се вiзвання не було Кобилицi доручене.

Властi не знали, на яку ступити з Кобилицею. В груднi Генiгер вислав гiнця до Львова до новоiменованого губернатора Залеського, запитуючи, що йому робити з Кобилицею? Чи установленi докладно межi посольськоi нетикальностi i що робити, коли посол нарушуе закони? Залеський вiдповiв рескриптом з дня 4 грудня, що «посольська нетикальнiсть поки що не уставлена нiяким законом, та проте, особливо в отсьому випадку, треба поступати дуже обережно, а щоб Кобилицю бодай наразi зробити нешкiдливим, було би найлiпше склонити його, щоб якнайшвидше iхав до Кромерижа».