Відрубність Галичини

Вiдповiдно до сеi iнструкцii Генiгер вислав у гуцульськi гори найздiбнiшого чернiвецького урядника, окружного комiсара Сиржистого, поручаючи йому поступати «дуже обережно» i заспокоювати народ. Але мiсiя Сиржистого не повелася – не через опiр народу, а через переполох дiдичiв. Вони, очевидно, бажали собi на непокiрних селян вiйська, куль, шибениць, а щонайменше рiзок, а коли побачили, що комiсар по-доброму говорить iз селянами, зараз догадалися, що вiн бунтуе iх проти панiв. «Окружний комiсар Сиржистий, – писав кореспондент кракiвського «Czas-y» дня 11 грудня, – iздить по селах Вижницького повiту i бунтуе селян, щоб усякого пiдозреного арештували й вiдставляли до окружного уряду, щоб ненастанно вiдбували варти по селах i пильнували, аби не прийшли поляки» («Czas», 1848, ч.

32). Кореспондент занюхав i тут приготування до рiзнi. Тим часом Сиржистий, побувши кiлька день на мiсцi i, мабуть, зачувши, що Кобилиця скликае людей на нову «сесiю», зажадав вiд старости компанii вiйська.

Нова «сесiя», скликана Кобилицею, мала вiдбутися 15 грудня на Краснiм Дiлу, коло його дому.

Недармо деякi прихильники остерiгали його, щоб не робив сього в камеральнiй посiлостi, бо вiд камеральноi «фервальтерii» може бути клопiт. Кобилиця заявив, що не вiдступить вiд свого й не боiться нiчого, а в разi потреби напевно одержить пiдмогу. Та ледво почали з’iздитися гуцульськi депутати до Плоскоi, старший завiдатель скарбових лiсiв Чеканiй вислав гонця до Вижницi, де тодi пробував Сиржистий з присланим йому батальйоном вiйська, просячи прибути до Плоскоi та запобiгти лиховi. Ледво зiбранi гуцули розпочали нараду, коли хтось надбiг з окриком: «Вiйсько йде!» Зiбранi розбiглися, Кобилиця також сховався в гори, сказавши гуцулам, що се пiдступ панiв, але вони нехай не бояться, бо коли цiсар про се дiзнаеться, все буде iнакше. Коли вiйсько надiйшло до Плоскоi, не застало нiчого пiдозреного, але, не довiряючи тому спокоевi та, може, бачачи свою малочисельнiсть, зараз же вернуло назад до Путилова. Вiдси раз у раз висилано невеличкi патролi по довколiшнiх селах, щоб стерегли спокою. Кобилиця, не чуючи себе безпечним дома, перебрався в полонину; крiм вiддiлу пушкарiв, що пристав був до нього, його окружала тепер купа з яких 300 гуцулiв, озброених рушницями, – сила, що могла справдi бути небезпечна невеличкiй комендi Сиржистого. З сею ватагою Кобилиця й далi iздив по селах та робив по-своему порядки, але при наближеннi вiйськових патролiв не зачiпався з ними, а ховався в гори.