Відрубність Галичини

Пiд його командою мав органiзувати се ополчення генерал-майор Ульрiхсталь, i справдi, швидко стояло коло 3000 гуцулiв пiд оружжям. Та вже перед тим, дня 12 сiчня вирушив окружний комiсар барон Канне до Селетина, де люднiсть, мабуть, отягалася виконувати зарядження властей. Канне задля заметiв станув у Селетинi аж 14 сiчня вночi, зараз велiв покликати до себе фервальтера Амброзiюса та звiсного нам уже ватажка пушкарiв Завадинського i велiв iм зiбрати всiх пiдвладних iм лiсних та пушкарiв. На 16 сiчня скликано також депутатiв довколишнiх громад.

Канне вiдчитав iм вiдповiдний поклик коменданта i запитав остро, чому не ставилися до роботи над засiками на границi? Селяни звинялися острою зимою й заявили, що скоро лише добудуть iз Радовець поживу для жiнок i дiтей, радо пiдуть усюди, де iх буде треба. Того самого вечора Канне з купою лiсних та пушкарiв вирушив до Плоскоi, щоб зловити Кобилицю. Кобилицi дома не застали, i нiхто в селi не вмiв чи не хотiв сказати, де вiн подiвся. Тодi Канне, певно, на основi «стану облоги», велiв сконфiскувати й забрати все рухоме добро Кобилицi. «Забрали все, що лише можна було забрати, – пише о. Бiлинкевич. – Возами тягли одежу, молочнi продукти, меди, вiск, вовну i всякi достатки. Хата Кобилицi лишилася зовсiм пуста й обдерта з усього». Другого дня скликав Канне депутатiв iз громад Волосько-Кимполунзького околу: Шипота, Ізвора, Молдави, Кiрлiбаби; тi також не сперечались i заявили готовнiсть ставитись до ополчення, i до працi коло засiкiв. Не довiряючи спокоевi селян, Малковський порозсилав по селах обох округiв по 50—80 воякiв на постiй. Як бачимо, анi розрухiв, анi жадного супротивлення властям на дiлi зовсiм не було видно. Однi лише пани жалувалися, що збунтованi гуцули вирубали iм у лiсах коло 200 000 пнiв дерев.

Лишилось iще зловити тiльки самого Кобилицю та його спiльникiв. По селах, охоплених бунтом, почались арештування; ув’язнено i 18 цвiтня приведено до Чернiвець 20 селян («Bucovina», 1849, ч. 9), але Кобилицi не було мiж ними. Окружнi комiсари Канне й Ясинський iздили по селах, шукаючи за ним, але даремно.

Вони навiть визначали досить показну суму грошей для того, хто би зловив його або вказав, де вiн пробував. Довiдавшися, що Кобилиця вперед часто бував у домi унiатського священика о. С. у Путиловi, барон Канне обернувся до нього з запитаннями. Священик признав, що Кобилиця справдi часто гостив у нього i виявляв йому велике довiр’я, бо, хоч сам православний, вiн не любив православних попiв.