Відрубність Галичини

Тi зрубанi дерева мусили лишитися на мiсцi; гуцули не сховали iх за пазуху анi не могли вивезти нiкуди, бо зрубане дерево в Гуцульщинi видобувають iз гiр аж весною, сплавляючи його рiками та потоками; значить, ся шкода зводиться до зера. А поза тим аграрного злочину нiякого в цiлiм тiм русi не видно.

Лишаеться ще одна можливiсть: допустити у Кобилицi якийсь бiльш або менше ясний iдеал гуцульськоi автономii, свого власного порядку, «щоб гуцули були самi в собi, аби iм нiхто не мав до розказу, лише сам цiсар», як висловлювався ще в 60-тих роках один громадський писар у Жаб’i[21 - В р.

1880 я чув у Коломиi оповiдання про «жаб’iвського губернатора», якогось писаря, що в кiнцi 60-х рокiв, коли пiшла чутка про нову автономiю, зiбрав усю громаду й заявив iй: «Тепер вiд цiсаря прийшла така вiльнiсть, що громада буде сама в собi». Вiн розумiв се таким способом, що громада сама буде установляти собi закони, сама буде мати свiй суд i не буде пiдвладна нiкому, крiм самого цiсаря. Жаб’iвська громада дуже тому врадувалася i зачала справдi поводитися зовсiм автономно. Писар не приймав нiяких паперiв анi вiд староства, анi вiд повiту; всякi справи суджено в самiй громадi, а де виходила потреба, з громади писано «ради» iншим, сусiднiм громадам у спiльних справах. Що се не був одинокий випадок, бачимо з протоколу громадських ухвал села Добрiвлян Дрогобицького пов., де також громадська рада в початку 70-х рокiв присвоiла собi була судiвництво карне й цивiльне».].

На се вказували б i тi вiстi, що подано вище про промови Кобилицi, його накази не слухати анi панiв, анi урядникiв, гутiрка дiдичiв про «хлопське царство» в горах i про «гуцульського царя Кобилицю».

За таким поглядом промовляв би й лист Сиржистого, який у агiтацii Кобилицi бачив, очевидно, не сам аграрний рух, а пробу якогось вiдмiнного громадського устрою, власного суду, без послуху домiнiям, якусь громадську автономiю, про яку, може, й була мова в Вiднi, але яка не була анi ухвалена, анi санкцiонована цiсарем. Могли Кобилицi пiддати таке розумiння громадськоi автономii деякi радикальнi, республiканськi та соцiалiстичнi елементи, якими тодi кишiв Вiдень i якi, певно, не занедбували по-своему впливати на послiв, особливо на селян. Мiг i дехто з урядникiв, особливо таких, що знали нещаснi вiдносини галицького та буковинського селянства й не любили шляхти, робити Кобилицi деякi надii на будущий конституцiйний устрiй i тим пiддержати його наiвну вiру в цiсарську прихильнiсть i помiч.