Надходить та година

 – «Юнiон-касл» планують перетворити на комфортабельний лайнер «Рейну-дель-Мар», а «Кунард» i «Пi енд О» нещодавно розпочали будiвництво кораблiв, якi перевозитимуть понад двi тисячi пасажирiв.

Запанувала тривала мовчанка, члени правлiння намагалися перетравити цю iнформацiю.

– Нью-Йорк i досi е нашим найприбутковiшим маршрутом? – нарештi порушив тишу Мейнард, який, здавалося, не надто цiкавився думками iнших директорiв.

– Авжеж, – вiдповiв Герст, – але круiз по Балтii також стае популярним – iз Саутгемптона до Ленiнграда, через Копенгаген, Осло, Стокгольм i Гельсiнкi.

– Але зараз ми запускаемо другий корабель, iз урахуванням того, скiльки iнших лайнерiв уже плавае у вiдкритому морi, – продовжив Мейнард, – ви передбачаете якiсь кадровi проблеми?

Емма була здивована кiлькiстю запитань, якi ставив Мейнард. Вона починала пiдозрювати його у власному порядку денному.

– Це не повинно стати проблемою, – заспокоiв капiтан Тернбулл, який до того часу мовчав. – «Бекiнгем» – популярне мiсце роботи, особливо для фiлiппiнцiв.

Вони залишаються на борту одинадцять мiсяцiв, нiколи не покидають корабель i рiдко витрачають на щось грошi.

– А як щодо дванадцятого мiсяця? – поцiкавився Себастьян.

– Тодi вони повертаються додому, щоб вiддати своi заробленi грошi дружинам i сiм’ям. Але через двадцять вiсiм днiв вони повертаються на службу.

– Бiдолахи, – зiтхнув Брашер.

– Правду кажучи, пане Брашер, – не погодився Тернбулл, – фiлiппiнцi – найщасливiшi члени мого екiпажу.

Вони менi сказали, що набагато краще перебувати на «Бекiнгемi», нiж дванадцять мiсяцiв сидiти без роботи в Манiлi.

– А як щодо офiцерiв? Є якiсь проблеми, капiтане?

– Щонайменше шiсть квалiфiкованих претендентiв на кожне мiсце, адмiрале.

– Жiнки серед них е? – запитала Емма.

– Аякже, зараз у нас на мiстку з’явилася перша жiнка, – сказав Тернбулл. – Клер Томпсон. Вона перший офiцер i виявилася до бiса ефективною.

– Куди котиться свiт? – скривився адмiрал. – Будемо сподiватися, що я не доживу до жiнки на посадi прем’ера.

– Будемо сподiватися, що доживете, – лагiдно поглянула на свого улюбленого директора голова правлiння. – Адже свiт рухаеться вперед, i, можливо, вам також не завадило б.

Емма поглянула на годинник.

– Ще якiсь питання?

Секретар компанii кашлянув на знак того, що мае щось сказати правлiнню.

– Пане Вебстер, – Емма вiдкинулася на спинку крiсла, усвiдомлюючи, що це не той, хто любить поспiшати.