Сіддхартха. Паломництво до країни сходу

І в останню нiчну годину, вже перед досвiтком, брахман iзнов прийшов до комiрчини, переступив порiг, побачив, що юнак так само стоiть, i видався вiн батьковi великим i якимсь аж чужим.

– Сiддхартхо, – промовив брахман, – чого ти ждеш?

– Ти знаеш.

– І так i стоятимеш, поки настане ранок, поки настане день i вечiр?

– Стоятиму й ждатиму.

– Ти стомишся, Сiддхартхо.

– Стомлюся.

– Ти заснеш, Сiддхартхо.

– Не засну.

– Ти помреш, Сiддхартхо.

– Помру.

– Волiеш краще померти, нiж послухатись рiдного батька?

– Сiддхартха завжди слухався батька.

– То ти вiдмовишся вiд свого замiру?

– Сiддхартха зробить так, як йому скаже батько.

До комiрчини зазирнув свiтанок. Брахман завважив, що колiна в Сiддхартхи ледь помiтно тремтять. Але на обличчi в юнака не здригалася жодна риса, очi його дивилися вдалечiнь. Цiеi хвилини брахман збагнув, що тепер Сiддхартха уже не з ним, не в батькiвськiм домi, що син його вже покинув.

Брахман торкнув Сiддхартху за плече й промовив:

– Ти пiдеш у лiс i станеш саманою.

Як знайдеш у лiсi блаженство, то приходь i навчиш блаженства мене. А коли знайдеш там розчарування, то повертайся, i ми знову приноситимемо разом богам жертви. А тепер iди поцiлуй матiр i скажи iй, куди зiбрався. А менi пора на рiчку – час робити перше обмивання.

Вiн забрав iз синового плеча руку й ступив надвiр. Сiддхартха хотiв був рушити й собi, але заточився. Тодi зробив над собою зусилля, вклонився вслiд батьковi й пiшов до матерi, щоб учинити так, як сказав батько.

Коли вiн iз першими променями сонця поволi виходив на затерплих ногах з iще сонного мiста, з-пiд останньоi хатини пiдвелася постать, що доти сидiла там, i приедналася до прочанина. То був Говiнда.

– Ти прийшов! – сказав Сiддхартха i всмiхнувся.

– Прийшов, – вiдповiв Говiнда.

У саман

Увечерi того ж таки дня Сiддхартха з Говiндою наздогнали саман, трьох виснажених аскетiв, попросили, щоб тi взяли iх iз собою, i пообiцяли в усьому слухатись.

Самани прийняли цих двох до свого товариства.

Одежу свою Сiддхартха подарував одному бiдному брахмановi, що трапився йому ще на вулицi в мiстi. Отож тепер на ньому була сама настегенна пов’язка та землистого кольору непiдрублена накидка. Їв Сiддхартха лиш один раз на день i тiльки сире. Два тижнi вiн постував. Потiм постував мiсяць. На ногах та лицi в нього зосталася сама шкiра.