Цент на двох

Мiс Мак-Кракен пiдняла голову i мовила до нього:

– Ну хоч стара, але все ще запальна, чи не так?

Мерлiн здригнувся.

– Хто?

– Стара Алiсiя Дейр. Мiсiс Томас Алердiс вона зараз, звичайно; вже десь тридцять рокiв.

– Що? Я вас не розумiю.

Мерлiн раптово присiв у свое поворотне крiсло; очi його були широко вiдкритi.

– Але ж напевне, мiстере Грейнджер, ви ж не кажете менi, що ви ii забули, якщо десять рокiв поспiль вона була найвiдомiшою жiнкою в Нью-Йорку. Одного разу, коли йшла ii справа про розлучення з Трокмортоном, вона привернула стiльки уваги на П’ятiй авеню, що рух зупинився.

Хiба ви не читали про це в газетах?

– Я нiколи не читав газети.

Його стара голова йшла кругом.

– Ну, ви ж не могли забути той випадок, коли вона завiтала сюди й все зруйнувала. Дозвольте сказати, що я тодi майже попросила мiстера Мунлайт Квiла мене розрахувати.

– Невже ви маете на увазi, що ви теж тодi ii бачили?

– Бачила! Як я могла ii не бачити, коли було стiльки гуркоту.

Господу вiдомо, що i мiстер Мунлайт Квiл був не в захватi, але, звiсно, вiн нiчого не сказав. Вiн зовсiм втратив розум вiд неi, i вона вертiла iм, як завгодно. Як тiльки вiн заперечував проти будь-якоi з ii примх, вона погрожувала розповiсти все його дружинi. Так йому i треба. Так завжди бувае, коли людина втрапляе у пазурi вродливоi авантюристки! Звичайно, вiн нiколи не був для неi достатньо багатим, хоча магазин в тi часи приносив добрi грошi.

– Але коли я бачив ii, – пробурмотiв Мерлiн, – тобто, коли я думав, що бачу ii, вона жила зi своею матiр’ю.

– Мати, як же ж! – обурено промовила мiс Мак-Кракен. – У неi там була жiнка, яку вона називала «тiтонькою», яка була такою ж ii родичкою, як i я. О, вона була погана, але ж розумна. Одразу пiсля справи про розлучення з Трокмортоном вона вийшла замiж за Томаса Алердiса i забезпечила себе на все життя.

– Хто ж вона така? – вигукнув Мерлiн. – Заради Бога, вона що, вiдьма?

– Ну… вона Алiсiя Дейр, танцюристка, звiсно.

У тi часи не можна було знайти газету, щоб там не було ii зображення.

Мерлiн сидiв дуже тихо, його мозок раптом втомився i заспокоiвся. Вiн справдi був старим чоловiком, таким старим, що неможливо було навiть мрiяти коли-небудь знову бути молодим; таким старим, що весь блиск вже зник зi свiту, не переходячи навiть на обличчя дiтей i в простi радостi життя, тепла i комфорту, вiн повнiстю зник за межi зору i почуттiв.