Професор Вільчур

– Вам слiд бiльше берегти серця жiнок у переносному значеннi та, власне, i не в переносному також, – пожартував Добранецький.

Це вiн сказав не без пiдстав. Донат, незважаючи на свiй прекрасний вигляд, майже атлетичну будову й жвавий темперамент, з юностi мав слабке серце. Його мати, користуючись тiсними стосунками з Добранецьким, часто зверталася за порадою щодо сина.

Донат саме жваво розповiдав про якусь свою нову пригоду, коли постукали у дверi. Це була доктор Канська. Згiдно з регламентом вона повинна була оглянути пацiента перед операцiею.

Однак, зауваживши професора й пацiента, вже готових до операцii, вона зупинилася у дверях.

– Ви мене шукаете? – спитав Добранецький. – Дуже добре, що я вас бачу. Чи не будете ви так ласкавi, панi-колего, оглянути цього мого старенького. Ви знаете, палата 62. Незабаром вiн йде пiд нiж. Кiлька змiцнюючих iн’екцiй, якщо ви будете вважати за доцiльне, можуть бути корисними. Дякую, прошу поспiшити.

Лiкар Люцiя хотiла щось запитати, але Добранецький уже звернувся до Доната зi словами:

– А що далi, маестро?

– Дуже красива дiвчина, – зацiкавився Донат.

 – Це лiкарка?

– Так, це наша молода лiкарка-терапевт, – пояснив Добранецький.

Через кiлька хвилин лiкар Кольський з’явився з медсестрою.

– Маестро, вже час в операцiйну.

Операцiя почалася вчасно. Вона не належала нi до важких, нi до складних. Однак з метою убезпечити горло пацiента застосування мiсцевоi анестезii було не рекомендоване, i Доната мали оперувати пiд загальним наркозом.

Пiд час операцii асистували доктор Янушевський i доктор Кольський. Сильне свiтло прожектора вiдбивалося на дзеркальному диску i, збiльшене, освiтлювало внутрiшню дiлянку оперованого горла. Праворуч, окрiм залози, був трохи темнiший, нiж навколишня слизова, нарiст у формi половини лiсового горiха. Так насправдi поки що це не загрожувало голосовi Доната, i нiколи, як доброякiсна пухлина, не могла загрожувати його здоров’ю, але останнiм часом вона збiльшувалась i ii безпечнiше було видалити.

Принагiдно треба було б видалити невеликi спайки, якi залишилися вiд торiшньоi ангiни. Усе це разом, як передбачив професор Вiльчур, не мала би зайняти бiльше двадцяти п’яти – тридцяти хвилин.

У тишi операцiйноi зали електричний годинник з незмiнною точнiстю вибивав секунди. Довша стрiлка власне наближалася до одинадцятоi хвилини, коли доктор Кольський, спостерiгаючи за пульсом пацiента, швидко повернувся до фельдшера за своею спиною i нетерпляче махнув рукою.