Професор Вільчур

Насправдi йому було гидко вiд думки, що, приймаючи посаду, йому доведеться постiйно зустрiчатися з тими, хто голосував проти нього, хто повiрив у ганебнi плiтки й наклепи, якi кружляють мiстом i знаходять вiдгомiн у багатьох щоденниках, бiльше того, навiть у фахових журналах.

У нього були й iншi неприемностi. А саме одного дня до нього звернувся представник страховоi компанii, в якiй Донат був застрахований на колосальну суму. Компанiя стояла на позицii, що професор Вiльчур несе вiдповiдальнiсть за смерть спiвака i вiн також повинен сплатити страхову суму.

А для Вiльчура це означало розорення.

Незважаючи на це, вiн без вагань сказав, що готовий заплатити всю суму. Чи мiг вiн пiддаватися свiдченням в судi, покладатися на висновки експертизи, виносити на денне свiтло усi тi пiдозри, якi стосуються не лише його, але й Люцii Канськоi, Кольського й багатьох iнших? Вони б усi мали б постати перед судом i, безумовно, хтось iз них порушив би цю справу, висунув би цi претензii, вiд одноi згадки про якi Вiльчура охоплювали жах i огида.

Нi, вiн не мiг погодитися на це.

Таким чином за один день вiн втратив майже все свое майно. Клiнiка, вiлла, житловий будинок на вулицi Пулавськiй – усе це перейшло у власнiсть страхового товариства. Керiвництво цього товариства виявило добру волю, залишивши Вiльчура на чолi клiнiки та призначивши йому вiдносно високу платню й право до кiнця життя займати вiллу.

Завдяки цьому справу було вирiшено тихо i без розголосу, на чому найбiльше залежало Вiльчуровi. На перший погляд, нiчого не змiнилося. Нiхто не знав про те, що у клiнiцi Вiльчур перестав бути всесильним паном i тепер залежав вiд голови страхового товариства «Тухвиця».

Зрештою, i сам Вiльчур не вiдчув змiни. Багато рокiв вiн не надавав великого значення грошам. Колись, коли його дружина, свiтлоi пам’ятi Беата, ще була з ним, вiн працював по кiльканадцять годин на добу, вiрив, що великою розкiшшю, автiвками, дорогим хутром та прикрасами може забезпечити iй радiсть i щастя.

Й ось одного разу вона все це залишила, залишила й пiшла, взявши маленьку Марiолу. Разом з ii вiдходом розвiялися його iлюзii. Усi зусилля, зробленi до цього часу, вся наполеглива i вперта боротьба за iснування здавалася смiшним непорозумiнням, безглуздим зусиллям, трагiчною помилкою.