Собака на сіні (збірник)

Формально – це настанова, адресована зрiлим метром тим молодим колегам, якi намагаються досягти успiху в такому насиченому i розвиненому середовищi, як Мадрид наприкiнцi XVI – на початку XVII столiття. В реальностi – це пам’ятка естетичноi думки, яка охоплюе вузловi моменти полемiки мiж прихильниками ренесансного класицизму (Архенсола, Рей де Артьеда, Суарес де Фiгероа, Олiва де Сабуко та iн.) i представниками оригiнальноi, власне iспанськоi, драми (Хуан де ла Куева, Карлос Бойль, Рiкардо де Турiя, Тiрсо де Молiна) i яка закiнчилася перемогою нацiонального стилю.

Лопе де Вега виявляе грунтовне знайомство з теорiею драми Античностi (Аристотель, Горацiй) й Ренесансу. Вiн придiляе пильну увагу критичному переосмисленню вiдомих едностей часу i мiсця в комедiях. Вимога чiтко розмежовувати жанри трагедii i комедii – другий принцип класицистичноi естетики, який зазнае критики у трактатi драматурга. З його погляду, не варто боятися змiшувати трагiчне i комiчне.

Таким чином, письменник обстоюе право на iснування трагiкомедii.

Трактат Лопе де Веги «Нове мистецтво писати комедii в наш час» призначений насамперед авторам, якi створюють п’еси для широкоi аудиторii, або, як сказали б сьогоднi, для масового глядача, а це, своею чергою, визначае рiшучий наступ проти «суворих правил» мистецтва, нав’язаних iталiйськими теоретиками, якi свавiльно трактують Аристотеля. Зокрема, Лопе вiдкидае еднiсть часу i мiсця, залишивши тiльки еднiсть дii.

Щоправда, iспанський драматург тлумачить його ширше, нiж представники класицизму: замiсть вимоги концентрувати дiю навколо одного героя, Лопе веде мову про внутрiшню еднiсть, тобто цiлiснiсть задуму твору.

Вiн визначае комедiю як «наслiдування вчинкiв… i правдиве зображення звичаiв епохи». Це наслiдування здiйснюеться за допомогою трьох елементiв – мовлення, вiрша i гармонii (або музики). За цим у трактатi йде низка тверджень, що заперечують розбiжнiсть мiж комедiею i трагедiею.

Вiдтепер немае сенсу дотримуватися принципу, вiдповiдно до якого в комедiях дiють плебеi, а в трагедiях – знатнi особи. У драматургii нового типу це правило порушуеться так само, як пов’язування трагiчного переважно iз серйозною тематикою, зокрема з iсторiею, i тлумачення комiчного як легковажного i розважального. Такi пiдходи за нових умов явно застарiлi, адже жанри комедii i трагедii проникають одне в одне.