Трагедія Трояндової алеї. Єврейські історії

Вони побачили Джессiку, яка гордовито сидiла в крiслi, ii ноги спиралися на ведмедя, який лежав перед нею на килимi та, здавалося, почувався в цiй позi доволi комфортно.

– О, мiй синку! – вигукнув Гонiгман. – Мiй нещасний сину!

Але Джессiка пiдвелася, змахнула батогом i змусила ведмедя танцювати.

– Бачиш, Гонiгман, – сказав Маркус, – це е Суд Божий.

– Якщо ти зачарувала його, Джессiко, – вигукнув Гонiгман, – то ти можеш повернути йому людську подобу.

– Звичайно, – сказала вона, усмiхаючись, – але за однiеi умови.

Барух мiй, я не вiддам його. Мiй батько поклявся, що не вгамуеться, поки ви не втратите найдорожче. Це сталося. Ви втратили Баруха. Тепер я можу зажадати вiд батька обiцянку, надану менi в письмовiй формi, виконати все, що я побажаю. Тому я впевнена в благословеннi мого батька i поверну Баруху його людську подобу, якщо ви теж, мiстере Гонiгман, дасте нам свое благословiння.

– Добре, – сказав останнiй.

– Де вiдзначатимемо весiлля?

– На мiсцi, – сказали обидва батьки.

Джессiка торкнулася Баруха рукою i пробурмотiла кабалiстичну формулу. Потiм Барух зняв голову ведмедя, як капелюха, i насмiшкувато привiтав присутнiх.

– О! – заволали Маркус i Гонiгман одночасно, – все обернулось якнайкраще.

– Не забувайте, що сьогоднi Пурим, – вигукнула Джессiка, – сьогоднi дозволяеться будь-який жарт.

– Отже, це був лишень розiграш? – запитав Гонiгман.

– Усе, – вiдповiв Барух, – окрiм нашого кохання. – І вiн пригорнув чарiвну Джессiку до свого серця.

Кiттен Петерсiл. Румунiя

Хохма даат[6 - З iвриту: хохма – мудрiсть, даат – пiзнання.] – Промисловiсть. – Переслiдування евреiв

Їi справжне iм’я було Фрадель Левi, а Кiттен Петерсiл лишень ii прiзвисько. Їi так називали, бо вона завжди спала, згорнувшись калачиком, як кошеня, i тому що у неi завжди стояла пляшка з настоем петрушки за вiкном. З ii допомогою вона вела запеклу боротьбу проти неприемних маленьких плям, якими було всипане ii гарненьке, вродливе обличчя.

Це була бiдна, але вихована, розумна i працьовита дiвчина, яка постiйно допомагала батьковi, продавцевi вживаного одягу, Шавi Левi та матерi Хавi купувати, продавати та лагодити старий одяг.

Проте Кiттен не могла позбутися турбот, що повсякчас бентежили ii, i марно вона мрiяла про той день, коли зможе сказати: «Сьогоднi я можу вiдпочити».

Для таких бiдолашних, як Левi, навiть немае суботи.