Трагедія Трояндової алеї. Єврейські історії

Лише щире покаяння може запобiгти смертi, тому що Бог сказав нам устами пророка Єзекиiла: «Я, – слово Господа Бога, – не бажаю смертi грiшника; бажаю, щоб вiн вiдвернувся вiд своеi поведiнки i жив».

– І ти таким само чином зцiлив Циммермана? – спитав лiкар, дедалi бiльш вражений.

Мебус кивнув, а потiм мовив:

– Вiн сповiдався менi у своiх грiхах i поклявся у покаяннi. Я молився Боговi i поручився за покаяння Циммермана, i, як бачите, вiн одужав.

Але за днем трiумфу настав день поразки бiдолашного Мебуса Кона.

Захворiла його улюблена Перл, i цього разу нi обiтницi покаянь, нi молитви, нi Талмуд не допомогли. Чарiвна дитина марнiла, i Мебус був у вiдчаi, коли, зрештою, вирiшив покликати лiкаря.

Вiн прийшов до Пфеффермена цiлком розбитим, як переможений король Сходу, який пропонуе своему супротивнику шию, щоб той мiг поставити на неi свою ногу.

Але Пфеффермен був шляхетним i нiколи не виказував задоволення, яке вiдчував. Вiн пiшов до пацiентки й, не гаючи часу, ретельно оглянув ii, зробив необхiднi призначення, а потiм направив свою сестру, яка з усiею стараннiстю та любов’ю взяла на себе турботи.

Молодий лiкар приходив два рази на день, а iнколи навiть ночував бiля хвороi. Вiн сидiв бiля скромного лiжка, у якому дiвчина з червоними вiд лихоманки щоками лежала майже без тями. Вимiрював термометром температуру ii тiла iз занепокоенням, адже кожен симптом, який йому видавався небезпечним, змушував його серце стискатися. Тодi вiн, певно, зiзнавався собi, що бореться за життя, яке йому дороге.

Доволi важко далася йому ця перемога. Свiдомiсть та сили поступово повернулися до дiвчини. Яку таемну безмежну радiсть вiн вiдчув, коли увiйшов до кiмнати, i чорнi очi Перл зустрiли його здалеку.

Чарiвна дiвчина вже могла вийти з кiмнати й посидiти в саду в сонячнiй альтанцi, а лiкар досi приходив.

– Я не можу уявити, – сказала одного разу Перл iз нiжною усмiшкою, – що ти не приходитимеш знову. Я хочу… – вона затнулася та опустила очi.

– Що ти хочеш, Перл?

– Я завжди хочу хворiти, щоб ти завжди приходив.

Молодий лiкар узяв ii за руки i щиро поглянув у вiчi.

– Нi, Перл, ти не повинна знову хворiти, я надто боюсь за тебе. Але чи ти мене хоч трохи кохаеш? Я тебе обожнюю. Я знаю, що щастя на землi – це бачити тебе господинею в моему будинку.

– Чи це можливо?! – Перл затремтiла та притиснула руку до серця.

– Ти хочеш, Перл?

– Так, хочу!

– Але твiй батько?

– Вiн вiдмовлятиме.