Трагедія Трояндової алеї. Єврейські історії

Вiдтодi Абнеру не дозволяли входити в будинок Гершмана, але Менуха якомога частiше тiкала з темних кiмнат, у яких панувало безумство й егоiзм, i таемно кралася до свого дядька Йонаса Бiненфельда, щоб поговорити там зi своiм коханим.

Так тривало якийсь час. Потiм Абнеровi довелося iхати до Вiдня, щоб скласти iспит, i закоханi довго не бачилися, але завдяки доброму дядьковi вони могли хоча б писати одне одному, вiн отримував листи Абнера для Менухи i вiдправляв ii листи йому.

Пiсля здобуття докторського ступеня Абнер оселився в столицi краiни, Будапештi, i розпочав лiкарську практику, i тепер доля усмiхнулася йому.

Кiлька вдалих курсiв лiкування зробили його вiдомим, i невдовзi вiн став найшанованiшим лiкарем у столицi.

Тим часом Менуха день у день блiдла, вона тужила за коханим та захворiла, ii очi жахливо блищали, на щоках з’явився рум’янець пiдступноi лихоманки.

Що ще гiрше, мати виявила ii листування з Абнером, а батько пригрозив проклясти ii, якщо вона напише Абнеровi ще хоч один рядок або отримае листа вiд нього.

Менуха скорилася, але вона никла, як маленька травнева троянда в склянцi води.

І знову був Кол нiдрей увечерi напередоднi Дня Спокути, i коли Марча покликала дiтей до великоi кiмнати, щоб здiйснити капорес, Менухи не було. Вона вже не мала сил пiдвестися з крiсла у своiй кiмнатi. Коли ii мати увiйшла, тримаючи молодого пiвня, прикрашеного синiми стрiчками, вона, боронячись, простягнула обидвi руки.

– Нiяких капорес для мене, – затинаючись, вигукнула вона, охоплена лихоманкою.

 – Я все одно помру. Тато мусить прийти до мене.

Прийшов Теллер Гершман, усе ще жорсткий i непохитний, але вигляд дитини пом’якшив його кам’яне серце.

– Отже, я хочу вiдсвяткувати весiлля з Марком Лейзером, – сказала Менуха, – але ти мусиш поквапитися з цим, тату. Якщо я – капорес, то я не хочу приносити себе в жертву безцiльно. Якщо ви хочете вкласти грошi Марка Лейзера у свою комерцiйну справу, то поквапся, тату, бо я можу померти i помру, а ти не зможеш видати за Марка Лейзера мертву жiнку.

Теллер Гершман схопився за голову обома руками i втiк, прямуючи до Йонаса Бiненфельда.

– Менуха вмирае, – вигукнув вiн, смикаючи бороду, – врятуй ii, Йонасе. Я заплачу, скiльки ти забажаеш.

– Я не той лiкар, який може зцiлити Менуху.

– Так що, жодноi допомоги немае? Нi?

– Так, але той, хто може вилiкувати ii, це – лише Абнер Барах.