Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994

За сапою болiв поперек, вiд серпа рука в’яла, ламало крижi вiд коси, вiд цiпа терпли руки – i, може б, я зненавидiв землеробство, якби не поезiя сiльськоi працi, втiлена в моему батьковi.

Батько завжди прокидався досвiта i йшов у поле. Коли ми будилися, вiн, такий ошатний i елегантний у школi, вертався додому в заглинених i зарошених старих штанах, обвiяний млосним духом жита, солодким запахом кукурудзяного прядива, п’янким конопляним дюком – щасливий i святий.

Господи, чи ж то побачу ще за свого життя нинiшнього крiпака-колгоспника, так щедро облагородженого найтяжчою у свiтi працею?

Ну i щороку, звiсно, наставала осiнь – найкраща для мене пора року.

Небо ставало ласкаве i прозоре, в повiтрi плавало павутиння бабиного лiта, я ловив його й намотував на патичок, мрiючи: намотаю цiлий клубок i вiддам Василевi Марусиному, щоб вiн зiткав на своему ткацькому верстатi хустину – для Аннички… Я був наiвний, таким залишився й донинi i не вважаю аж надто вiд’емною цю рису своеi вдачi.

Холоднiли в городi бур’яни, вкриваючись бiлою осугою, гнилизною пахло капустище, велетенськi смугастi й жовтi гарбузи стояли пiрамiдою на подвiр’i, чахли купини кукурудзяного шумилиння, i шушукався в них холодний вiтер, корiв не треба було стерегти, i я тодi мiг вiльно читати: за одну осiнь, попасаючи Ласку i Мiньку, я вивчив напам’ять Франкового «Мойсея» й, не розумiючи, звiсно, фiлософськоi глибини поеми, вигукував за коровами: «О Ізраiлю, чадо мое, зжалься, богу Шадцаю!», ототожнюючи слово «чадо» зi «стадом».

З горiхiв падали брунатнi вилущики, наливалися в саду восковим кольором величезнi яблука, скапували соком грушi, й покривалися синьою снiддю угорськi сливи.

А коли повiтря зовсiм загусало вiд терпко-солодкого запаху садовини, я з тремтiнням у серцi починав вичiкувати найурочистiшого празника свого дитинства – свята сливового повидла.

Та я ще не готовий розповiсти про це.

2

Вiдомий нинi всiм астролог XVI столiття i придворний лiкар французького короля Карла IX Нострадамус у своiх вiщуваннях як натепер не помилився нi разу.

Останне на нинiшнiй день його пророцтво сповнилося на наших очах – я це сам дослiдив.

В одному iз своiх вiршiв середньовiчний екстрасенс навiщував, що спороджена 1917 року найкровопролитнiшою за всю свiтову iсторiю революцiею диявольська державна система проiснуе рiвно сiмдесят три роки i сiм мiсяцiв. Отже, Радянський Союз мав би розпастися в червнi-липнi 1991 року.