На нашем сайте вы можете читать онлайн «Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994

Автор
Дата выхода
07 декабря 2016
Краткое содержание книги Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Роман Іваничук) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Видання «Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994» структурно складається з двох книг: «Благослови, душе моя, Господа!..» та «Мандрівки близькі і далекі». У них синтезовано жанри подорожнього нарису й політичного щоденника, а також активно осмислюються події минулого і сучасного України.
Перша книга щоденників охоплює кульмінаційний період боротьби за Українську державу. У ній міститься величезний пласт історичного матеріалу, що стосується як біографії автора, так і долі України, її провідних діячів, літераторів.
У другій книзі її структурним стрижнем є опис подорожей, здійснених автором упродовж життя. Ці подорожі з історії обернені в сучасне, наповнені публіцистичним матеріалом, є підставою для медитацій, роздумів і узагальнень про долю України, український національний характер, боротьбу нашого народу за свою свободу, що завершилася створенням власної держави.
Щоденники є підсумком у доробку Р. Іваничука, містять його багаторічну працю документального відтворення епохи.
Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994 читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994 без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Перед вакацiями ми з Дмитром домовилися: пiдемо на тиждень-два в гори, як ходили колись Вагилевич i Головацький. Я – збирати матерiали для курсовоi роботи на тему «Фольклорна основа „Тiней забутих предкiв“», Дмитро – набиратися вражень для поеми про Довбуша.
На Петра i Павла ми гостювали на празнику в Космачi у нашого приятеля Лук’яна Вардзарука, а на другий день iз космацьких Завуял вирушили удвох з рюкзаками бездорiжжям прямо на двогорбу, немов верблюд, Бiлу Кобилу, за якою десь там розкинулось по гiрському безмежжi безмежне село Жаб’е – заповiдник гуцульського фольклору.
Тодi Жаб’е ще було Жаб’ем, а не Верховиною, Іспас ще не називався Долiшнiм, а Княждвiр – Верхнiм: бiльшовицький терор ще не встиг дiстатися до найглибших пластiв нашоi iсторii – топонiмiки, бо на iх сторожi стояли рештки УПА. По схронах ще переховувалися партизани: саме в цей час, прочiсуючи лiси, винищувала iх «Червона рубаха» – каральнi енкаведистськi загони.
І як тiльки нас батьки пустили в таку дорогу – останнiх своiх синiв?! Дмитрового старшого брата розстрiляли нiмцi як заручника на коломийському еврейському кладовищi, мого брата спiймали в лiсi й засадили на п’ятнадцять лiт каторги у Воркуту, а ми пiшли стежками, де з-за кожного куща чекала на нас смерть – вiд бiльшовикiв, а чи вiд своiх, – збирати фольклор! Нашi батьки аж потiм спам’яталися, коли ми щасливо повернулися, i негайно вiдправили нас до Львова.
На вершинi Бiлоi Кобили ми читали вперше один одному своi вiршi. У Дмитровому уривку з поеми «Довбуш», незважаючи на збиту тему, я вловив свiжi iнтонацii, вправну ритмiку i позаздрив – в мене виходило кострубатiше, хоч Дмитро похвалив моi вiршi.
То було наше свято щиростi й зiзнання в найпотаемнiшому.









