Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994

А може, батько проситиме прощення в нього?

Перед моiми очима постала картина. Мене випустили з тюрми, я прийшов у Трач i застав Євгена ще дома. Вiн був одягнений у бушлат, з-пiд якого визирав кожух автомата.

«Я тебе не пускаю, – говорив батько ослаблим голосом. – Ти йдеш на певну смерть». – «Але ж не тiльки я один, весь народ бореться». – «Це безнадiйна боротьба». – «Але ж упродовж усiеi нашоi iсторii ми програвали в боротьбi. Чи ж це означае, що ми маемо назавжди перестати боротися?» – «Ти занапастиш нашу сiм’ю», – благав батько.

 – «А iншi не мають сiмей, тату?»

Євген поцiлував маму, кивнув менi рукою, ще зупинився на порозi.

«До побачення, татусю», – сказав.

«Я тебе проклинаю!» – забив батько головою об стiл.

«То чому, чому ви мене так виховували?!» – пролунала вiдповiдь.

І друга картина. Я йду зi школи i бачу, як центром мiста чотири енкаведисти ведуть арештованого. Крадькома придивляюся до нього: руки закладенi за спину, обличчя в синяках… Мати Божа, це ж Нусько! Я знову бiжу в Трач i кричу на порозi: «Сталося найстрашнiше!»

«Вбили?»

«Нi, спiймали…»

«Пропали ми всi», – тiльки й сказав батько.

Я осуджував Євгена аж до цiеi митi – найрадiснiшого траурного мiтингу для всiх народiв свiту. У цю хвилину великих надiй з приводу смертi тирана я подумав: «Слава вам, хлопцi, що не зганьбили нашу нацiю i довели народам усiеi землi, що не рабами есьмо.

Друга свiтова вiйна мiж державами свiту тривала шiсть рокiв, а украiнська партизанська боротьба – десять! Слава вам!» Мене демобiлiзували швидше за всiх – помер мiй батько. Це було несправедливо, вiн мав усього п’ятдесят шiсть рокiв i – дожив до смертi Сталiна. Сказав тодi полегшено: «Дiти моi зiйдуться до хати». І почав чахнути, никнути, тi сили, якi тримали його перед обличчям смертi, вичерпались, i вiн тихо вiдiйшов вiд нас, не дiждавшись каяття сина i не покаявшись перед ним.

Я запiзнився на похорон. Могила батька була ще свiжа, i мене дiймало дике бажання розгребти ii й востанне глянути… Мабуть, тому, що не бачив батька в останню хвилину, вiн i досi приходить до мене в снах, i я дивуюся увi снi: хто пустив брехливу чутку про його смерть? Ми завжди з ним розмовляемо – бо не договорили – у трацькiй хатi, а потiм вiн каже «менi пора» i вiддаляеться, немов пливе, до горизонту.