Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

Вийшовши на волю, Перегрiнус найперше поручився за арештованого Георга Пепуша, засвiдчивши, що це справдi Георг Пепуш, iз яким вiн щиро приятелював у Мадрасi i який вiдомий йому як заможна людина з бездоганною репутацiею. Про будяка Цегерiта, найкращого з усiх кактусiв, Перегрiнус розважно промовчав, бо розумiв, що за таких обставин це могло б швидше зашкодити, нiж допомогти його приятелевi.

Майстер Блоха вдався в дуже повчальнi фiлософськi розумування, якi зводились до того, що будяк Цегерiт, хоч зовнi й здаеться грубим i нестриманим, насправдi дуже людяний i розважний, дарма що поводиться трохи зухвало.

Властиво, будяк цiлком слушно ганив спосiб життя пана Перегрiнуса, хай навiть i не дуже добираючи слова. З свого боку вiн, майстер Блоха, також порадив би пановi Перегрiнусу виходити на люди.

– Повiрте менi, – казав майстер Блоха, – повiрте менi, пане Перегрiнусе, що вам буде дуже корисно попрощатися з своею самотою. Насамперед вам тепер нiчого боятися, що ви будете нiяковiти й бентежитись на людях, бо, маючи в оцi таемниче скельце, ви читатимете iхнi думки, а тому завжди знатимете, на яку ступити.

Як упевнено й спокiйно ви тепер почуватимете себе перед високими особами, бо вам вiдкритi будуть iхнi найпотаемнiшi думки. Коли ви будете вiльно й невимушено виходити на люди, кров у вас потече швидше жилами, похмура задума де й дiнеться, а найважливiше, що в головi у вас строкатим роем з’являться новi думки й iдеi, образ прекрасноi Гамагеi поблякне, i вам буде багато легше дотримати слова, яке ви менi дали.

Пан Перегрiнус вiдчував, що обидва вони, Георг Пепуш i майстер Блоха, хочуть йому тiльки добра, i вирiшив послухатись iхньоi мудроi поради. Та як тiльки до нього долинав солодкий голос його коханоi, що часто спiвала й грала, вiн зразу ж забував про свое рiшення i не хотiв виходити з дому, що став для нього раем.

Та нарештi вiн таки переборов себе й подався в парк, де прогулювалось мiське товариство. Майстер Блоха вставив йому в око скельце, а сам примостився в жабо, де мiг собi плавно погойдуватись, наче в паланкiнi.

– Нарештi менi випала рiдкiсна втiха знов побачити мого любого, доброго пана Тиса! Ви так рiдко показуетесь у товариствi, дорогий друже, що всi вже нудьгують за вами. Зайдiмо кудись випити пляшку вина за ваше здоров’я, мiй щирий друже! Який я радий, що побачив вас! – Так вигукував, iдучи йому назустрiч, юнак, якого вiн бачив у життi, може, двiчi або тричi.