Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

А думки його казали: «Якби тiльки цей йолоп узявся до торгiвлi, вiн швидко пустив би за вiтром усе свое багатство. Ото була б радiсть! Старий татусь, що любив обдирати до нитки чесних людей, якi хотiли полiпшити своi справи невеличким банкрутством, перевернувся б у трунi».

Багато ще таких разючих протирiч мiж словами й думками довелося Перегрiнусовi спостерiгати дорогою. Своi вiдповiдi вiн завжди узгоджував з тим, що в його спiврозмовникiв було на думцi, а не на язицi, i багато хто з них не знав уже, якими очима й дивитися на Перегрiнуса, коли вiн так умiе читати iхнi думки.

Нарештi пан Перегрiнус вiдчув, що в нього вже голова йде обертом вiд утоми. Вiн ляснув пальцями, i зразу ж скельце зникло з зiницi його лiвого ока.

Коли Перегрiнус прийшов додому, його вразило дивне видовище. Якийсь чоловiк стояв серед коридора i невiдступно дивився в чудернацьку пiдзорну трубу на дверi кiмнати пана Сваммера. А на дверях веселковими барвами мерехтiли полум’янi кола, звужувалися в одну вогнисту цятку i немов пронизували дошки.

Як тiльки це ставалося, з кiмнати долинало нiби глухе зiтхання, а часом навiть стогiн.

Пан Перегрiнус вжахнувся: йому здалося, що вiн упiзнав голос Гамагеi.

– Що вам тут треба? Що це за чортовиння? – напав Перегрiнус на чоловiка, що справдi робив якiсь диявольськi штуки, бо мерехтливi кола бiгали по дверях все швидше, полум’янiли все дужче, вогниста цятка все частiше пронизувала дверi i все жалiсливiший стогiн долинав з кiмнати.

– Ох! – вигукнув чоловiк, складаючи й швидко ховаючи свою трубу. – Ох, це ви, пане господарю! Пробачте, дорогий пане Тисе, що я тут роблю своi операцii без вашого ласкавого дозволу. Я заходив до вас по нього, проте Алiна, добра душа, сказала менi, що ви десь вийшли, а моя справа тут, унизу, така нагальна, що я не можу зволiкати.

– Яка справа? – спитав Перегрiнус не вельми привiтно. – Яка у вас в нагальна справа тут, унизу?

– Хiба ви не знаете, – вiдповiв чоловiк, неприемно всмiхаючись, – нiби ви не знаете, шановний пане Тисе, що вiд мене втекла моя небога Дертье Ельвердiнк? Вас навiть було заарештовано як ii викрадача, хоч i цiлком безпiдставно, i якщо буде потреба, я залюбки посвiдчу, що ви нiтрохи не виннi.

Нi, не до вас, а до пана Сваммердама, що колись був моiм приятелем, а тепер став ворогом, утекла зрадлива Дертье. Я знаю, вона сидить тут, у кiмнатi, та ще й сама, бо пан Сваммердам кудись пiшов.