Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

Попасти до кiмнати я не можу, бо дверi замкнутi i взятi на засув, а я надто добродушна людина, щоб виламати iх. Тому я дозволив собi трiшки помучити малу негiдницю своiми оптичними тортурами, нехай знае, що я ii пан i володар, хоч би там якою принцесою вона себе уявляла!

– Ви сатана! – вигукнув Перегрiнус, до краю розгнiваний. – Ви сатана, а не пан i володар прекрасноi, небесноi Гамагеi! Геть iз мого дому! Робiть своi диявольськi штуки де хочете, але тут ви ними нiчого не доможетесь, я вже подбаю про це.

– Не гарячкуйте, – мовив Левенгук, – не гарячкуйте ж, вельмишановний пане Тисе, я людина тиха i всiм бажаю тiльки добра.

Ви не знаете, за кого заступаетесь. Та iстота, що сидить там, у кiмнатi, в образi найчудеснiшоi жiнки, – маленьке чудовисько, маленький василiск. Хай би вже тiкала, коли iй так не подобалось жити у вашого покiрного слуги, але нащо вона, пiдступна зрадниця, украла в мене мiй найкоштовнiший скарб, найкращого приятеля мого серця, без якого я не можу жити, не можу iснувати? Нащо вона забрала в мене майстра Блоху? Ви не розумiете, шановний, що я маю на увазi, але…

Тут майстер Блоха, що тим часом зiскочив з жабо пана Перегрiнуса i знайшов собi надiйнiше i зручнiше мiсце в його краватцi, не витримав i тоненько, глузливо засмiявся.

– О, – вигукнув Левенгук, здригнувшись, наче вiд раптового переляку, – а це що таке було? Чи менi не вчулося? Авжеж, тут, у цьому мiсцi… Ану дозвольте, вельмишановний пане Перегрiнусе!

І Левенгук пiдiйшов до самого пана Перегрiнуса й простяг руку, щоб схопити його за краватку.

Та Перегрiнус спритно ухилився, мiцно взяв його за барки й потяг до дверей, щоб без довгих балачок викинути надвiр. Якраз тiеi митi, коли Перегрiнус iз Левенгуком, що безсило борсався у нього в руках, опинилися коло порога, дверi раптом розчинилися i в сiни вскочив Георг Пепуш, а за ним пан Сваммердам.

Тiльки-но Левенгук побачив свого ворога Сваммердама, вiн напружився, вiдскочив назад i загородив собою дверi до злощасноi кiмнати, в якiй була замкнута красуня.

Побачивши це, Сваммердам дiстав з кишенi маленьку пiдзорну трубу, розсунув ii на всю довжину й почав наступати на ворога, вигукуючи:

– Боронись, проклятий, якщо в тебе вистачить мужностi!

Левенгук миттю видобув з кишенi такий самий iнструмент, теж розсунув його на всю довжину й закричав:

– Ну що ж, я готовий до зустрiчi з тобою, зараз ти вiдчуеш мою силу!

Обидва приставили пiдзорнi труби до очей i люто кинулись у двобiй.