Шляхи долі

– Ви маете побачити, як вони ходять строем – колонами – по четверо – вищий клас! І зi зброею вправляються… але, на жаль! Тренуються тiльки на бамбукових палицях. Рушницi, капiтане – скажiть, що ви привезли рушницi!

– Тисячу вiнчестерiв, Карлосе, – крикнув я йому. – І два Гатлiгги.

– Valgame Dios! – вигукнув вiн, пiдкидаючи картуз у повiтря. – Ми знесемо цiлий свiт!

У цей момент Кiрнi звалився через борт у рiчку. Вiн не вмiв плавати, тому команда кинула йому мотузку й затягла назад. Я спiймав його погляд i побачив, який нещасний той мае вигляд, але при цьому свiдомий своеi лихоi удачi.

Я сказав собi, що хоч його варто остерiгатися, ним також варто захоплюватися.

Я наказав штурману, щоб зброю, амунiцiю i провiзiю негайно винесли на берег. Зробити це за допомогою шлюпок було легко, за винятком кулеметiв Гатлiнг. Для того, щоб iх перемiстити на берег, ми спустили мiцний плоскодонний човен, який спецiально для цього привезли в трюмi.

Тим часом я пiшов з Карлосом у табiр i виголосив солдатам невелику промову iспанською, яку вони зустрiли з ентузiазмом; а тодi я закурив i випив трохи вина в Карлосовому наметi.

Пiзнiше ми пiшли до рiки подивитися, як йшло розвантаження.

Дрiбнiша зброя i провiзiя вже були на березi, i гурти чоловiкiв переносили все це в табiр. Один кулемет вже теж безпечно приземлився; iнший же якраз пiднiмали над краем судна. Я зауважив, що Кiрнi носився на борту зi завзяттям десятьох, виконуючи роботу п’ятьох. Думаю, вiн перестарався, коли побачив мене з Карлосом.

Кiнець мотузки вiльно звисав з одного боку приладдя. Кiрнi бурхливо стрибнув i його впiймав. Щось трiснуло, засичало й задимiло, Гатлiнг прорвав дно плоскодонки й поховав себе на глибинi семи метрiв води та ще двох метрiв намулу.

Я обернувся до цiеi сцени спиною. Я чув голоснi крики Карлоса, надто гiркi, щоб виокремити з них слова. Почув, як невдоволено бурчить екiпаж i сипить прокляттям Торрес, штурман – не мiг на це дивитися.

До вечора в таборi трохи вiдновився порядок.

Вiйськовi правила не було чiтко встановленi, i чоловiки групувалися бiля вогнищ кiлькох польових кухонь, грали в азартнi iгри, спiвали народних пiсень або велемовно обговорювали непередбачуванi обставини, якi можуть випасти на нашому шляху до столицi.

До мого намету, розбитого близько вiд головного лейтенанта, прийшов Кiрнi, невгамовний, усмiхнений, iз блиском в очах, нiщо не виказувало в ньому ударiв лихоi зiрки.