Шляхи долі

Його вираз бiльше нагадував героя-мученика, чиi випробування були такими величними за своiм походженням, що вiн навiть увiбрав вiд них трохи слави й престижу.

– Що ж, Капiтане, – сказав вiн, – думаю, ви розумiете, що Невезучий Кiрнi все ще в дiлi. Шкода того кулемета. Треба було тiльки повернути його на пару сантиметрiв вiд поручнiв; тому я вхопив кiнець мотузки. Хто б мiг подумати, що моряк – нехай це й сицилiйський незграба на банановому суднi – зав’яже лiнь на бантик? Не думайте, Капiтане, що я намагаюся ухилитися вiд вiдповiдальностi.

Таке мое щастя.

– Є люди, Кiрнi, – сказав я серйозно, – якi йдуть по життю, звинувачуючи удачу й випадок у тих помилках, якi е результатом iхнiх власних вад i некомпетентностi. Я не кажу, що ви один iз них. Але якщо всi вашi нещастя ведуть до малюсiнькоi зiрочки, нам пора задуматися про кафедри моральноi астрономii в унiверситетах.

– Не розмiр зiрки мае значення, – сказав Кiрнi, – а ii якiсть. Так само, як iз жiнками. Саме тому найбiльшим планетам дають чоловiчi iмена, а маленьким зiрочкам – жiночi – щоб нiхто не мiг з ними розквитатися.

Уявiть, якби моя зiрка називалася «Агамемнон» чи «Бiл Маккартi», чи ще якось так, замiсть «Феби». Кожного разу, коли один iз цих хлопцiв натискав би кнопку чергового лиха й посилав менi нове нещастя, я мiг би сказати iм все, що про них думаю. Але до Феби так не звернешся.

– Ви про це жартуете, Кiрнi, – сказав я, без усмiшки. – Але менi не до жартiв вiд того, що мiй Гатлiнг загруз у болотi на днi рiки.

– Щодо цього, – сказав Кiрнi, вiдразу покидаючи свiй веселий настрiй, – я вже зробив, що мiг. У мене е трохи досвiду в пiднiманнi камiння на каменоломнi. Ми з Торесом вже з’еднали три сталевi троси й протягнули iх вiд корми пароплава до дерева на березi. Ми спустимо такелаж i вже завтра до полудня кулемет буде на твердiй землi.

Неможливо було довго сердитися на Невезучого Кiрнi.

– Ще раз кажу, – сказав я йому, – ми вiдкидаемо питання удачi.

Ви колись муштрували ненавчених воякiв?

– Я рiк був першим сержантом й iнструктором, – сказав Кiрнi, – Чилiйськоi армii. І капiтаном артилерii ще одноi.

– А що сталося?

– Перестрiляли до останнього солдата, – сказав Кiр-нi, – пiд час революцiй проти Балмаседи.

Якось нещастя народженого пiд злою зiркою обернулися до мене комiчною стороною. Я лiг на постiль iз козячоi шкiри й смiявся, аж луна лiсом пiшла. Кiрнi вишкiрився: «Я ж казав вам».