Шляхи долі

– Завтра, – сказав я, – я вiдряджу сто людей пiд твоiм командуванням на навчання з користування зброею i пересування. Отримаете звання лейтенанта. А тепер, заради Бога, Кiрнi, – закликав я його, – постарайтеся побороти своi забобони. Може, невдачi, як i будь-якi гостi, зупиняються там, де iх чекають. Викиньте зорi з голови. Дивiться на Есперадо як на свою щасливу зiрку.

– Дякую, капiтане, – тихо сказав Кiрнi. – Я постараюся зробити все, що в моiх силах.

До полудня наступного дня затонулий Гатлiнг було врятовано, як Кiрнi й обiцяв.

Тодi Карлос, Мануель Ортiс i Кiрнi (моi лейтенанти) роздали загонам вiнчестери й одразу ж провели iм навчання. Ми не зробили жодного пострiлу, навiть холостими, щоб не порушувати тишу узбережжя Есперадо; i ми не мали жодного бажання озвучувати жоднi попередження продажному уряду, поки в них не було повiдомлення про свободу чи припинення утискiв.

По обiдi на мулi приiхав чоловiк з Агуас-Фрiас i передав менi письмове послання вiд дона Рафаеля Вальдевii.

Кожного разу, коли iм’я цього чоловiка зриваеться з моiх уст, я мимоволi вiддаю належне його величi, його благороднiй простотi та його видатному генiю.

Вiн був мандрiвником, учнем людей i правлiнь, майстром наук, поетом, оратором, лiдером, солдатом, критиком свiтових кампанiй i кумиром народу Есперандо. Менi випала честь довгi роки бути його другом. Саме я першим повернув його думки до того, що найкращим пам’ятником йому стане нове Есперандо – краiна, звiльнена вiд правлiння безсовiсних тиранiв, i народу, який став щасливим i процвiтаючим завдяки мудрому й неупередженому законодавству. Коли вiн погодився, то кинувся в дiло з усiм завзяттям, з яким брався за все. Скринi з його величезним багатством вiдкрили для тих iз нас, кому довiрили таемнi ходи гри. Його популярнiсть вже була така велика, що вiн практично змусив президента Круза запропонувати йому портфель мiнiстра военних справ.

Час настав, писав дон Рафаель. Вiн пророкував успiх. Люди починали публiчно протестувати проти поганого управляння Круза.

Банди громадян навiть ходили ночами й жбурляли камiння в державнi будiвлi, висловлюючи так свое незадоволення. На бронзову статую президента Круза в ботанiчному саду накинули ласо й скинули ii. Залишалося тiльки прибути менi зi своiми людьми та зброею, а йому – виступити вперед i проголосити себе народним спасителем, скинути Круза за один день. Єдиним опором стануть байдужi шiсть сотень урядових воякiв, розмiщених у столицi.