Шляхи долі

Вiн припускав, що мiй пароплав вже прибув у табiр в Квiнтанi й пропонував для нападу вiсiмнадцяте липня. Це давало нам шiсть днiв, щоб зiбрати табiр i добратися до Агустас-Фрiас. Тим часом дон Рафаель залишався моiм добрим другом i compadre en la causa de la libertad.

Вранцi чотирнадцятого ми почали марширувати в напрямку гiрського хребта, що тягнувся вздовж моря, й ми мали пройти шiстдесят миль до столицi. Нашу малу зброю i провiзiю ми закинули на в’ючних мулiв. Двадцять чоловiкiв, запряжених до кожного кулемета Гатлiнга, легко котили iх по пласкiй, намитiй долинi.

Нашi загони, добре взутi й нагодованi, рухалися жваво й дружньо. Я i моiх трое лейтенантiв iхали верхи на мiсцевих конях.

За милю вiд табору один iз мулiв уперся i втiк з обозу в хащi. Насторожений Кiрнi миттю кинувся за ним i перехопив його полiт. Пiднявшись у стременах, вiн вивiльнив одну ногу й вiд всiеi душi зацiдив тваринi копняка. Мул захитався i з гуркотом впав на землю. Коли ми навколо нього зiбралися, вiн пiдвiв затуманений, майже людський, погляд на Кiрнi й зробив свiй останнiй подих.

Це було погано; але ще гiрше, на нашу думку, була супутня катастрофа. Частину багажу цього мула складало п’ятдесят кiлограмiв вiдбiрноi кави. Торба розiрвалася, i безцiнна коричнева маса земноi ягоди розсипалася по зарослiй травою болотистiй землi. Mala suerte! Коли вiдбираеш в есперандця його каву, то заодно вiдбираеш його патрiотизм i п’ятдесят вiдсоткiв цiнностi як солдата. Чоловiки почали згрiбати дорогоцiнну сировину; але я пiдкликав Кiрнi в мiсце, де би нас не почули. Межу було перейдено.

Я вийняв з кишенi гаманець i витягнув iз нього кiлька купюр.

– Мiстере Кiрнi, – сказав я, – ось вам деякi кошти дона Рафеля Вальведii, якi я мав би отримати за це дiло. Не можу придумати, як краще можна iх використати. Тут е сто доларiв. На щастя чи нещастя, тут нашi шляхи розходяться. Зiрка винна чи не зiрка, але вас супроводжують нещастя. Повертайтеся на пароплав. Вiн зупиняеться в Амотапi, щоби збути дерево та залiзо, а тодi повертаеться в Новий Орлеан.

Передайте цю записку штурману, який вас прийме.

Я написав кiлька слiв на листку, вирваному зi записника, i поклав його разом з грiшми в руку Кiрнi.

– Прощавайте, – сказав я, простягаючи йому свою. – Не те щоб я був вами незадоволений; але в цiй експедицii немае мiсця для… скажемо так – сеньйорити Феби. – Я сказав це з усмiшкою, намагаючись пом’якшити для нього момент. – Бажаю вам бiльшоi удачi в майбутньому, companero.