Шляхи долі

Кiрнi взяв грошi й папiр.

– Я його ледь торкнувся, – сказав вiн, – тiльки пiдняв носок черевика – якi взагалi були шанси? – той чортiв мул здох би, навiть якби я просто здув iз нього пилинку. Але таке мое щастя. Що ж, капiтане, я хотiв би брати участь у тiй маленькiй битвi в Агуас-Фрiас поряд iз вами. Успiшноi операцii. Adios!

Вiн розвернувся i рушив стежкою, не озираючись. Багаж зi злощасного мула перемiстили на коня Кiрнi, i ми знову замарширували.

Через чотири днi подорожi ми перетнули передгiр’я i гори, при цьому переходили вбрiд крижанi течii, якi звивалися довкола кострубатих вершин, дерлися по скелях над страшними проваллями, повзли, затамувавши подих, через хиткi мости над бездонними ущелинами.

Ввечерi сiмнадцятого ми розбили табiр бiля маленького струмка на голих пагорбах за п`ять хвилин до Агуас-Фрiас. На свiтанку ми мали вирушати далi.

Опiвночi я стояв бiля свого намету й дихав свiжим холодним повiтрям. Зорi яскраво свiтили на безхмарному небi, надаючи йому безмежноi глибини, яка вiдкривалася, коли дивитися на вiддалi з темряви брудноi землi.

Майже в зенiтi була планета Сатурн; i наполовину усмiхаючись, я спостерiгав за зловiсною червоною iскрою ii злобноi супутницi – демонiчноi зiрки нещасть Кiрнi. А тодi моi думки поблукали через пагорби до сцени нашого близького трiумфу, де благородний герой дон Рафаель чекав нашого прибуття, щоб запалити нову сяючу зiрку на небосхилi нацiй.

Я почув шелест глибоко в травi праворуч, повернувся i побачив Кiрнi, який прямував до мене.

Вiн був весь обiдраний, мокрий вiд роси й кульгав. Капелюха тачеревикiв на ньому не було. На одну стопу вiн намотав тканину з травою. Але те, як вiн пiдiйшов, виказувало в ньому чоловiка, який усвiдомлював своi чесноти й не потерпить вiдмови.

– Що ж, сер, – сказав я, холодно витрiщившись на нього, – наполегливостi вам не бракуе, тому не бачу причин, чому б вам нас остаточно не занапастити.

– Я тримався на пiвдня позаду, – сказав Кiрнi, пiрнаючи по камiнець у пов’язцi хвороi ноги, – тому мое невезiння вас не зачепить.

Не мiг нiчого зi собою вдiяти, капiтане; хочу бути в грi. Подорож видалася важка, особливо що стосуеться кухнi. Внизу ще завжди були банани й помаранчi. Але чим вище, тим гiрше; хоча вашi люди залишили на кущах вдосталь козячого м’яса. Ось ваша сотня доларiв. Ви майже на мiсцi, капiтане. Дозвольте менi завтра битися.

– Нiзащо я нiчому не дозволю тепер зашкодити моiм планам, – сказав я, – нi злим планетам, нi промахам простих смертних.