Шляхи долі

Але он там вже Агуас-Фрiас, п’ять миль чистоi дороги. Я налаштований не зважати нi на Сатурн, нi на його сателiти – нiкому не вдасться зiпсувати наш успiх. У жодному разi я не вiдмовлю сьогоднi такому виснаженому мандрiвниковi, такому доброму солдату, як ви, лейтенанте Кiрнi. Намет Мануеля Ортiса бiля найяскравiшого багаття. Будiть його i скажiть, хай забезпечить вас iжею, ковдрами й одягом. Ми вирушаемо на свiтанку.

Кiрнi менi швидко подякував i пiшов.

Заледве вiн зробив iз десяток крокiв, як навколишнi пагорби залило яскраве свiтло; зловiсний, наростаючий, свистячий звук, нiби звiдкись вириваеться пара, заповнив менi вуха.

За ним десь далеко вдарив грiм, i гуркiт вiд нього все наростав. Цей страшний шум досягнув кульмiнацii в жахливому вибуху, який, здавалося, струснув пагорби, як землетрус; свiтло стало настiльки яскравим, що я закрив рукою очi, щоб не ослiпнути. Думав, що настав кiнець свiту. Я не мiг придумати, яке ж природне явище могло б це пояснити. Моi думки плуталися. Оглушливий вибух перейшов у рев i гуркотiння, якi йому передували; i крiзь це я почув страхiтливi крики моiх солдатiв, якiзiрвалися, спотикаючись, зi своiх лож i розбiгалися хто куди. Також я почув крики Кiрнi: «Звинуватять мене, звичайно, але що це за бiс, Франсiс Кiрнi i сам не знае».

Я вiдкрив очi. Пагорби були на мiсцi, темнi й непохитнi. Значить, це не вулкан i не землетрус. Я подивився вверх на небо й побачив щось подiбне на хвiст комети, що перетинало зенiт i простягалося на захiд – вогняний хвiст, який щомитi ставав тьмянiшим i вужчим.

– Метеор! – крикнув я. – Впав метеор. Небезпеки немае.

А тодi всi звуки втомилися в несамовитому крику, що вирвався з горла Кiрнi. Вiн пiдняв обидвi руки над головою i стояв навшпиньках.

– ФЕБИ БІЛЬШЕ НЕМА! – кричав вiн на повнi легенi. – Впала й полетiла до пекла. Дивiться, капiтане, червоноголове нещастячко розлетiлося на друзки. Не справилася з Кiрнi й захлинулася власною злобою. Бiльше не буде нiякого Невезучого Кiрнi. Ох, возрадуймося!

Шалам-Балам на мурi сидiв.

Шалам-Балам на землю злетiв[3 - Переклад В. Корнiенка.]

Я пiдняв голову й побачив, що Сатурн на мiсцi. Але червоного мерехтливого вогника поряд, на який Кiрнi вказував менi як на його нещасливу зiрку, уже не було. Ще пiвгодини тому я його бачив; сумнiву не залишалося – сили природи скинули ii з неба.

Я поплескав Кiрнi по плечi.

– Чоловiче, – сказав я, – нехай це очистить ваш шлях. Здаеться, астрологii не вдалося вас скорити.