Шляхи долі

У мiсячному свiтлi видно було, що земля в загорожi поряд гладко перетерта овечими копитами. Повсюди були розкиданi атрибути – мотузки, вуздечки, сiдла, овечi шкури, мiшки з вовною, корита та пiдстилки для худоби. На возi бiля дверей стояла бочка з питною водою. На ньому ж лежала й всотувала росу безладна купа упряжi.

Курча зiсковзнув на землю i прив’язав коня до дерева. Вiн гукав i гукав, але з будинку не доносилося нi звуку. Дверi були вiдчиненi, i вiн обережно зайшов. Там було досить свiтло, щоб вiн побачив – у домi нiкого немае.

У кiмнатi явно жив холостяк, який обходився найнеобхiднiшим. Курча трохи порився, поки не знайшов те, про що не вiдважувався i мрiяти – маленький коричневий глечик, ще на чверть заповнений бажаним.

Через пiвгодини Курча – який тепер почувався бойовим пiвнем – непевними кроками вийшов iз будинку. Вiн скористався вiдсутнiстю власника ранчо i замiнив його речами свое лахмiття. Вiн надягнув коричневий костюм iз грубоi парусини, куртка якого була чимось на кшталт модного болеро.

Новi чоботи при кожному кроцi скреготiли шпорами. Пояс був набитий патронами, а в обох кобурах було по пiстолету.

Ще трохи побродивши, вiн знайшов ковдри, сiдло та вуздечку, якими нарядив свого скакуна. Курча знову сiв верхи й швидко поскакав геть, голосно наспiвуючи пiсню без мелодii.

Банда урвиголiв Бада Кiнга, розбiйникiв та крадiiв коней i худоби, розташувалися у вiдлюдному таборi на березi рiки Фрiо. Їхнiй грабiж в окрузi Рiо Гранде, хоч i не гiрший, нiж завжди, цього разу набув особливого розголосу, i капiтан Кiннi зi своiм загоном полiцii був скерований за ними наглядати.

Як наслiдок, Бад Кiнг, який був мудрим генералом, вирiшив не залишати гарячий слiд для стражiв порядку, а натомiсть вiдiйшов за стiну кактусiв у долинi Фрiо.

Хоч це був i розсудливий крок, який нiяк не применшував славнозвiсноi вiдваги Бада, вiн призвiв до незгоди всерединi банди. Власне, поки вони безславно ховалися в кущах, постало питання, чи Бад узагалi придатний для ролi лiдера.

Нiколи ранiше Бадовi здiбностi не пiдлягали критицi; але його слава починала гаснути в свiтлi новоi зiрки (така вже в слави доля). Банда починала згуртовуватися довкола думки, що Чорний Орел мiг би вести iх на вищий рiвень.

Цей Чорний Орел – з приставкою «Страх кордону» – був у бандi близько трьох мiсяцiв.

Одноi ночi, коли вони розбили табiр бiля водопою Сан Мiгель, до них примкнув самотнiй вершник на статному, полум’яному конi. Новачок мав лиховiсний вигляд.