Лютеція

– Я знаю, куди ти дивишся, – сказала вона, – але краще б ти дивився сюди. І постав вiдро бiля мене.

Вона ще кiлька разiв умочила швабру, потерла, i пляма з брудно-червоноi перетворилася на блiдо-рожеву, а коли я помiняв воду, то за хвилю пляма зникла, хоча те мiсце, де вона перед тим була, усе ще вирiзнялося. Лiля впала бiля мене на канапу й сказала:

– Пфу… Ну, в принципi, бiльшого я зробити не могла.

– Ти й так зробила багацько.

– То наливай. Чого сачкуеш?

Уляна приедналася до нас, i ми швидко докiнчили пляшку, я запропонував поiхати в ресторан.

На мiй подив, Уляна анi разу не згадала про Ромка. Менi було по цимбалах, я його теж не згадував. Уляна вбралася в обтислi джинси й таку ж обтислу блузку, тут було на що подивитися i без багатозначних Лiлиних пiдморгувань. У ресторанi ми сiли за столик, замовили шампанське, i Лiля окинула своiм фаховим оком залу. Музика ще не грала, нiхто не танцював, але столики поволi заповнювалися. Лiля вийняла косметичку й пiдмалювала вуста. Уляна пильно за нею стежила. Я теж. Бо малювання вуст було тiльки вiдволiкаючим маневром, насправдi Лiля в люстерко обстежувала все надовкiл.

– Ви часто тут буваете? – запитала Уляна.

– Ну, ми, художники… – почав було я.

– Облиште, – обiрвала вона. – Я знаю вашi художества: купити-продати.

– Ага, то Ромковi не вдалося вас задурити?

– Ромчик не вмiе брехати.

– Чому? Вiн мене не раз дурив.

– То вас…

– А вас нi?

– Інколи я вдавала, що вiрю. Задля святого спокою.

– А я не казала? – втрутилась Лiля. – По-справжньому люблять лише мудакiв.

– Хто сказав, що я його люблю?

– Ти зiбралася жити в нього на весь перiод сесii без почуттiв? – зробив я квадратовi очi.

Дiвчата розсмiялися. Тим часом музика заграла, а Лiля допила шампанське, виструнчилася в крiслi й сказала:

– Ха! Ну, все – я готова.

– Для чого? – запитала Уляна.

– Для подвигiв. Замовляй, Юрасику, шампаньеро й закусон. Коли я повернуся, душа буде сповнена спраги i глибоких почуттiв.

– Звiдки ви маете повернутися? – запитала Уляна.

– З танцiв з притисканем, – Лiля знову зиркнула в люстерко, поцьмакала губами, поворушила бровами й сказала: – Зараз мене запросять. О, уже йде. Може, не мрiя всього мого життя, але зiйде й таке щастя.

І справдi, до неi прителiпав типовий бухгалтер iз зализаною кiлькома волосинками лисиною. Лiля попливла на всiх вiтрилах на танцювальний майданчик, де вже човплися iншi пари.