Цензор снів

Удар блискавки в лiтак – дуже неприемне вiдчуття, але бiльше прикре, нiж небезпечне, бо рiдко коли лiтак зазнае якихось поважнiших ушкоджень, а здебiльша поверхових. Менi доводилося пережити таке двiчi: спочатку сильний зблиск, ляский гуркiт i гострий запах смаленого. Ризик пожежi малоймовiрний, але часом зазнають ушкодження зовнiшнi обладнання, наприклад, антени.

У свiтлi блискавок я побачив, що грозова хмара, хоч i велика, але витягнута вздовж, i в лiвому кiнцi добре видно ii хвiст – набагато вужчий i не такий грiзний, хоч i доволi довгий.

Можливо, я без ризику мiг би пролетiти крiзь той хвiст, але вирiшив усе ж оминути бурю, бо лiтаком кидало б ще дужче, а баки пального й так загрозливо гуркотiли. Я плавно перехилив лiтак на лiве крило, це, здавалося, бурю ще дужче розлютило, що жертва так просто намагаеться випорснути з ii мацакiв, i вона кинулася всiею своею масою вперед, намагаючись всотати в себе лiтак, але я встиг догнати ii хвiст, i ось уже буря бушуе у мене за спиною. Несподiвано почали злипатися очi, у яскравому свiтлi стали виростати розкудланi напiвпрозорi тiнi, опадати й знову пiднiматися, я добре знав цей стан – доволi небезпечний, бо здаеться, що ти не спиш i все гаразд, а насправдi засинаеш i провалюешся в кам’яний сон. Я випив кави i з’iв плитку шоколаду, це збадьорило, але не до кiнця, i я хлюпнув собi в обличчя води, вода стiкала по шиi аж на груди, але це було приемно.

Мертва зона без будь-якого радiозв’язку над Атлантикою нарештi проминула. Я почав спускатися i незабаром унизу вигулькнув берег Новоi Шотландii, подекуди виднiлися дахи будиночкiв.

Пора було наладнати зв’язок з Оттавою. Вони вiдгукнулися майже одразу, уточнили, де я знаходжуся, i скоригували мiсце посадки. Раптова змiна висоти над хвилястим тереном викликала деякi перебоi, повiтрянi струменi утворили подушку, яка пiдкинула лiтак догори, коли я пролiтав над скелею, а по той ii бiк над рiкою Святого Лаврентiя гострий струмiнь засмоктав машину додолу так, що я ледве зумiв ii вирiвняти. Голос з рацii увесь час перепитував орiентири, а я нiчого так не бажав, як нарештi опинитися на землi. Летiв над рiвниною, над лiсами й лугами, i рiчка була моiм найкращим орiентиром, аж поки не минув Монреаль, а за ним побачив шосе. Воно видалося казковим дивом, бо скидалося на рiку, яка витiкае з лiсу i мчить кудись на захiд та зникае за обрiем. Машина сiла без проблем, а коли я спробував пiднятися, вiдчув, як зцiпенiли ноги, що аж пiдгиналися.