Цензор снів

Хтось вiдчинив у кабiну дверi, я побачив усмiхненого чоловiка в комбiнезонi.

– Вiтаемо в Канадi! – гукнув вiн i простяг руку. – Забирайте своi речi, там вас чекае авто.

– Котра година тут?

– Половина першоi. Ви прибули вчасно, як ми й розраховували.

Я скинув з себе тепле вбрання, узяв наплiчника i зiскочив з лiтака. На шосе стояло два авта, з одного махав рукою чоловiк у шкiрянцi, бiля другого стояв чоловiк у сiрому плащi й сiрому капелюсi, виглядав на боса. Вiн лише кивнув. Я озирнувся. Той у комбiнезонi ще з кимось таким самим витягали скриньки, звiльнивши iх вiд бальонiв.

Невже там справдi пошта?

– Вiтаемо, мiстер Шуберт, – потиснув руку водiй. – Мене звати Френком. Вас поселили в готелi «Король Георг». Їхати нам туди добру годину, то, мабуть, вам пiсля такого рейсу варто подрiмати. На обiд ми не встигаемо, зате вас чекатиме щедра вечеря.

Я не став перечити й за мить провалився в сон. Прокинувся вiд водiевих штурханцiв.

– Приiхали, ось ваш готель. Маете три днi вiдпочинку, а позавтра о восьмiй вечора я заiду за вами.

Вилiт о десятiй.

ІІІ. Андреас

1

У мене нiколи не було жодних полiтичних переконань, зате було велике бажання жити i то жити в гараздi, вiльно й весело, наче метелик, це так чудово – жити, щоб жити. Нiколи не пробували? А дарма, тiльки таке життя й приносить найбiльше задоволення – життя задля життя, щоправда, це не так просто, бо життя сповнене рiзноманiтних перепон, якi доводиться долати, але менi поки що це вдаеться, цим я вiдрiзняюся вiд свого батька.

Мiй батько скидався на перекотиполе, куди його тiльки не заносило! От вiн начебто мав сформованi полiтичнi переконання. Хоча, як я про нього можу судити, якщо нiколи його не бачив? Але з огляду на те, що мама про нього оповiдала з глибоким смутком, так воно й було – неприкаяний був чоловiк, полiг десь у бою з москалями, навiть невiдомо, де його поховали. Нi, менi так жити не подобалося, менi баглося все в своему життя облаштувати так, аби воно рухалося по колii – рiвно, без вибоiн, без перепадiв.

В певний перiод я вiдчув у собi порожнечу, спочатку вона займала зовсiм небагато мiсця, але з часом стала розширятися, пучнявiти й наповнювати мене, наче бальон повiтрям, i я бачив уже себе не людиною, а бальоном, який може будь-хто копати й гнати вперед проти моеi волi, а я лише буду звiльна котитися, котитися i дякувати Творцевi, що бодай кочуся, хоч i пiд ударами нiг, але таки кочуся, а не лежу десь у фосi в болотi, нiкому не потрiбний.