Цензор снів

У ресторацii було людно, бiльшiсть гостей повечеряли й тепер мило розмовляли за вином. Я пiдiйшов до столу з закусками й наклав собi всього потроху, а найбiльше рiзного м’ясива та ярини. У вiдрах з льодом мiстилися пляшки з шампанським, на вiдерку висiла цiна за келих – $0,15, пляшка – $0,99. Поруч стояла пiвметрова фарфорова фiгурка сiльськоi дiвчини з великим барвистим кошиком, куди клали грошi. Я налив собi повний келих, заплатив i випив, його перш нiж дiстався до столу. Поклав тарiлку, повернувся i налив ще. Коли почав iсти, пригадав собi, що ледь не цiлу добу нiчого не iв, а тiльки дудлив каву.

Апетит у мене був шалений, так що я потiм ще взяв собi двi запеченi доради й гору салату, не забувши про шампанське, але щоб зайвий раз не вставати, прихопив цiлу пляшку i нiс ii пiд пахвою. Отак я йшов собi до столу i думав тiльки про те, як би цей час розтягнути, щоб не так швидко повертатися до Англii, коли хтось на мене раптово налетiв, i то так рвучко, що пляшка з-пiд пахви гепнула на пiдлогу, викладену мозаiчною плиткою, i розбилася, а вино зашипiло, розливаючись бiля нiг. Я ледве встиг збалансувати тарiлками, аби не висипалися. Чийсь дзвiнкий приемний голос скрикнув англiйською:

– Oh, I’m done! Excuse me, please! (Ой, що я наробила! Пробачте, будь ласка!)

Я розвернувся i побачив звабливу довговолосу бiлявку в рожевiй сукнi, вона була зовсiм юна i демонструвала далеко не награний жах. Я хотiв у цьому випадку послужитися банальною фразою «no problem», але мене заткало спочатку вiд глибокого обурення, а потiм вiд ii вроди, отож, ковтнувши повiтря, пробурмотiв: «Курди молi, та нiчого…», але це ii розвеселило i неймовiрно втiшило, бо вона завуркотiла польською, безпомильно вгадавши в менi свого краянина i, кокетливо стрiливши очима, випалила:

– Ta joj! Pan pewnie ze Lwowa?

Вона замахала рукою обслузi, й тi примчали зi швабрами й вiдрами хутенько прибирати.

Я витрiщив на неi очi й запитав:

– А ви теж?

– Ну, ясно! – вона перейшла на украiнську, хоча видно було, що ii рiдна мова польська.

– То ж треба, налетiти впрост на львов’яка! Але пан мусить з’iсти коляцiю[5 - Коляцiя – вечеря.], а я йому баки забиваю. То я пофуркотiла далi.

Менi хотiлося ii стримати, але з двома повними тарiлками це виглядало б дивно. Щойно я закiнчив iсти й поглянув у бiк вiдеркiв з шампанським, як пiдiйшов кельнер, вклонився i ледь не по буквах прошепотiв, що за отим-о «тейблом» бiля «вiндовса» сидить мiстер, який уклiнно запрошуе мене до свого «тейбла».