Цензор снів

– А знаете, – сказала Ірма, – Оттава дiлиться на двi частини – франкомовну i англомовну. І в тiй франкомовнiй, що оно виднiеться за тим собором, нiхто вам i слова англiйського не скаже. Такi упертi, що страх. А я по-французькому знаю лише кiлька фраз. Тому, коли мала бажання поласувати французькими тiстечками, вдавала нiму – просто тицяла пальцем i чарiвно всмiхалася. Як гадаете? У мене справдi чарiвний усмiх?

Вона скорчила гримасу, а я ствердив, що усмiх не просто чарiвний, а фантастичний. Ми вийшли до каналу Рiдо, на якому гойдалися невеликi яхти й човни, на обох берегах чипiли рибалки з вудочками, а вгорi цигикали чайки.

Далi дiйшли до парку, що оточував парламент, i милувалися скульптурами королiв та рiзних достойникiв у набундючених позах. По обiдi мене зморив сон, i я проспав до самоi вечерi, i той вечiр був такий самий, як i попереднiй, спочатку я вечеряв з Гредлями за одним столом, а потiм з Ірмою знову сидiли на лавцi над рiчкою i пили шампана, i знову я отримав того самого скромного цьомка, а на третiй день, коли по вечерi став пакуватися, вона прийшла до мого номеру, сiла глибоко у фотель i, махаючи нiжками, спостерiгала, як я складаю речi. Потiм зiтхнула i сказала:

– І з ким я тепер питиму шампана на лавочцi?

– Потерпiть. Може, у Львовi вдасться випити.

– Ха! У Львовi! Там тисячi пiдступних очей i тисячi пiдступних вух. Нiби не знаете, що Львiв – велике село. В одному кiнцi чхнули, а в другому – «на здоров’я» кажуть. Але стривайте… ви ж будете в Гданську? Наш пароплав прибуде туди за тиждень.

Я вам напишу. Звiсно, якщо ви чекатимете.

Я сказав, що з приемнiстю погуляю з нею Гданськом, писати менi можна на аероклуб, але вже за десять восьма i пора йти. Вона пiдвелася, обняла мене за шию i подарувала знову той самий сухий i короткий цьомк, який нi до чого не зобов’язував i нiчого не вiщував, тодi вiдступила на крок, схилила голову набiк i запитала:

– Ви розчарованi? Але я вас заспокою. Усе дуже просто. Я ще не цiлувалася по-справжньому нi з ким.

У день, коли я нарештi з кимось поцiлуюся, небо розiтнуть електричнi розряди, прогуркоче грiм i завалиться дерево, вражене блискавкою.

– Ого! – Я засмiявся. – З вами може бути небезпечно.

– Саме тому я не надто наполягала, щоб батьки вiдпустили мене летiти з вами. Хоча iдея така була. І я б полетiла. Але менi було шкода вас. Ну, i мами, яка б цього просто не пережила.

Отак ми попрощалися, внизу я ще зустрiв Гредлiв i попрощався також iз ними.